ПОПЕ́НКО Микола Якович (28. 06. 1930, м. Рахів, нині Закарпатської обл. — 01. 10. 2016, там само) — хоровий диригент, композитор, педагог. Заслужений артист УРСР (1969). Премія імені Д. Задора (2000, 2008, 2011). Член Національної ліги українських композиторів (1993). Закінчив Львівську консерваторію (1960; кл. хорового диригува­н­ня Є. Вахняка). Від­тоді працював у Львівській спеціалізованій музичній школі-інтернаті. 1964–69 — диригент, 1969–86 — художній керівник і головний диригент Заслуженого Закарпатського народного хору Закарпатської філармонії; 1986–98 — організатор і керівник ансамблю пісні і танцю «Дружба», водночас 1987–2010 — вокального ансамблю «Писанка», що діяли при будинках культури; 1986–2009 — викладач училища культури (згодом коледж культури і мистецтв), водночас від 2000 спів­ав у чоловічому квартеті «Цімбори» при ньому (усі — Ужгород). Здійснив роз­шифровки бл. 700 закарпатських народних пісень (окремі опубліковані у збірнику «Ой видно село: народні пісні села Ар­даново Іршавського ра­йону Закарпатської області» (2003) та «Пісні Іршавщини» (2005; обидва — Ужгород). Твори П. на­друковані у збірниках «Сонце з сердець» (1998), «Попенкова пісня» (2000), «Де гори Карпати» (2003), «Хорові та вокальні твори» (2007, вип. 1; 2010, вип. 2), «Білі лебеді» (2009; усі — Ужгород).