Шлемкевич Микола Іванович
ШЛЕМКЕ́ВИЧ Микола Іванович (псевд.: М. Іванейко, С. Вільшина, Р. Срібний; 27. 01. 1894, с. Пилява, нині Чортківського р-ну Тернопільської обл. — 14. 02. 1966, м. Пассейк, шт. Нью-Джерсі, США) — філософ, громадсько-політичний діяч, публіцист. Дійсний член НТШ (1941) і УВАН. Закінчив гімназію у Львові (1912), навчався у Віденському університеті. Під час 1-ї світової війни 1915 російською окупаційною владою вивезений у Сибір. Після Лютневої революції 1917 приїхав до Києва, був відповідальним секретарем редакції «Робітничої газети». 1919 повернувся до Відня, де продовжив освіту, а 1926 отримав докторат із філософії. 1928—29 продовжив філософські студії у Сорбоннському університеті (Париж). Повернувся до Львова, співпрацював у відновленому Д. Донцовим «Літературно-науковому віснику», на сторінках якого від 1926 публікував нариси на теми української духовності, 1928—30 — цикл подорожніх нарисів «Вітер». Разом із Д. Палієвим став співзасновником та ідеологом Фронту національної єдності, співредактором його друкованих органів — часописів «Батьківщина» та «Перемога» (1933—39), газети «Українські вісти» (1935—1939). У 1934 у серії збірки НТШ видав свою головну працю «Філософія» (перевидана 1981 у «Записках НТШ» під назвою «Сутність філософії»). 1941—44 — головний редактор «Українського видавництва» та співредактор місячника «Наші дні» у Львові; водночас від 1943 — член політради при Президії Українського центрального комітету. Від 1945 — на еміграції у Австрії та Німеччині. Учителював в українській гімназії, взяв участь у заснуванні Української національної ради (заступник голови екзекутивної ради), став членом МУРу (Мистецького українського руху), долучився до організації видання ЕУ. 1949 переїхав до США, продовжив співпрацю з ЕУ. Співзасновник Союзу українських національних демократів (1950), засновник і головний редактор філософського часопису «Листи до приятелів» (1953—66), видавництва «Ключі» (1956). Взяв участь у створенні Українського публіцистично-наукового інституту (1961), головне завдання якого — відстежувати матеріали про Україну у виданнях та спростовувати неправдиву інформацію на науковій основі. Основна ідея філософських поглядів Ф. — пошук правди та реалізація ідеалів Т. Шевченка і Я. Франка про добро, правду і красу, за нову українську людину, озброєну ідеєю національної свідомості й соборності. Автор праць «Українська синтеза чи громадянська війна» (1946; Бломберґ; Ліппе, 1949), «Прогулька до великої столиці. Гутірка при ватрі про світогляд і характер» (Реґенсбурґ, 1946—47), «Загублена українська людина» (Нью-Йорк, 1954), «Галичанство» (1956), «Верхи життя і творчості (промови—доповіді)» (1958; обидві — Нью-Йорк; Торонто), «Сутність філософії» (Париж; Нью-Йорк; Мюнхен, 1981), а також багатьох статей у періодиці.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
