Шем’ї-заде Ешреф Абдураманович

ШЕМʼЇ́-ЗАДЕ́ Ешреф Абдураманович (08(21). 06. 1908, м. Євпаторія, нині АР Крим — 11. 03. 1978, Москва, похований у с. Долин­не Феодосійського р-ну, нині АР Крим) — поет, критик, пере­кладач. Батько А. Шемʼї-заде. Член СП СРСР (1934). Заслужений діяч культури Узбеки­стану (1968). Закінчив Московський ін­ститут кінемато­графії (1932). Від 1927 — від­повід­альний редактор газети «Козь айдын» («Блага вість»); 1936—37 — від­повід­альний секретар СП Криму. Під час 2-ї світової війни — у м. Ферґана (Узбеки­стан), працював у редакції газети «Комуна». Після війни — у Ташкенті, був редактором видавництва імені Г. Гуляма. 4 жовтня 1949 засуджений за антирадянські по­гляди, покара­н­ня від­бував в одному із таборів ГУЛАГу. Звільнений 27 грудня 1954. Ш. — один із ідеологів Національного руху кримських татар за поверне­н­ня на батьківщину в Крим. Досліджував історію кримськотатарської літератури. Пере­кладав кримтатарською мовою твори Т. Шевченка (зокрема «Заповіт»), О. Пушкіна («Бахчисарайський фонтан»), малу прозу М. Горького, вірші узбецьких поетів (Зульфія, Г. Гулям) та ін. Автор літературо­знавчих книг «Омюр ве яртыджылыкъ» («Життя та творчість», 1974), «Халкъ хызметинде» («На службі народу», 1977; обидві — Ташкент); поетичних збірок «Дне­прель­стан» («Пісня про дні­провський край», Сф., 1932), «Къавал» («Сопілка», 1965), «Тогъан къая» («Орлиний заліт», 1969), «Ширлер ве поэмалар» («Вірші та поеми», 1978; усі — Ташкент), «Козьяш дивар» («Стіна сліз», Сф., 1996). В Євпаторії на будинку, де мешкав письмен­ник, йому встановлено меморіальну дошку.

Завантажити статтю