Стечишин Микола Климентійович

Визначення і загальна характеристика

СТЕЧИ́ШИН Микола Климентійович (19. 12. 1890, с. Возсіятське Єлисаветградського пов. Херсонської губ., нині Вознесенського р-ну Миколаївської обл. — 07. 08. 1977, м. Мюнхен, Німеччина) — військовик. Генерал-хорунжий Армії УНР. Закінчив кадетський корпус, військове училище. Учасник 1-ї світової війни. В українському війську від 1917, зокрема від липня 1918 — старший ад’ютант Волинської прикордонної бригади Окремого корпусу кордонної охорони Української Держави; від травня 1919 — комендант штабу Волинської групи Армії УНР; від липня — старший ад’ютант штабу Дністровської кордонної бригади Окремого корпусу кордонної охорони УНР. У листопаді 1919 потрапив у польський полон. Після звільнення від січня 1920 — начштабу Могилівської залоги; від березня — начальник розвідувального відділу штабу 3-ї Залізної дивізії Армії УНР; від червня — помічник командира могилівського прикордонного відділу Окремого корпусу кордонної охорони УНР; від вересня — на керівних посадах у Військовому міністерстві УНР. Після інтернування частин Армії УНР у Польщі мешкав у таборах у Ченстохові, Щипйорно, Каліші, де закінчив Академічні курси Генштабу. Співзасновник Українського воєнно-історичного товариства (1925), в якому очолив секцію охорони українських поховань і цвинтарів. 1929 відновив у Щипйорно 187 могил українських вояків. Призначений начальником канцелярії Військового міністерства УНР в екзилі, за його дорученням 1928 вступив на контрактну службу до Війська Польського. На початку 2-ї світової війни у вересні 1939 брав участь у боях із німцями, потрапив у полон. Після звільнення мешкав у Німеччині. Очолював Союз українських воєнних інвалідів (1955–71), Союз українських ветеранів (1969–77), Церковну раду УАПЦ у Мюнхені. Вміщував публікації на історичні теми та спогади у збірнику «За державність», часописах «Тризуб», «Український інвалід», «Український голос». Автор низки статей в ЕУ.

Завантажити статтю