Равський Вітольд
РА́ВСЬКИЙ Вітольд (21. 03. 1893, м. Перемишль, нині Підкарпатського воєводства, Польща — 04. 07. 1962, м. Вроцлав, Польща) — архітектор, реставратор, скульптор, живописець. Син К. Равського. Закінчив архітектурний факультет Львівської політехніки (1922). Працював у Львівському міському управлінні з нагляду над реставрацією споруд. Виконав значну кількість проєктів архітектурної реставрації, зокрема Чорної камʼяниці і палацу Корнякта на площі Ринок, № 4 і № 6, костелу Марії Сніжної (1929) у Львові, костелу св. Мартина у Фельштині (нині Скелівка Самбірського р-ну Львівської обл., 1923—28, головний вівтар і стінопис за власними проєктами). Водночас проєктував храми, памʼятники, живописний і скульптурний декор, завжди намагаючись гармонійно узгодити його з архітектурним простором. Серед його власних архітектурних творів: фабрика вимірювальних приладів Я. Буяка на вул. Антоновича, № 31 (1925), перебудова інтерʼєрів ратуші (1928—29), каплиця найсвятішого Серця Ісуса при костелі св. Єлизавети (1936—37) у Львові, жіноча професійна школа у Самборі (1925), парафіяльний костел у Сокалі (нині Червоноградського р-ну Львівської обл., 1926—31). Його скульптурам характерні виразна геометрична стилізація в стилі ар деко відомих історичних взірців, флоральні орнаментика і фігури. Був автором проєкту памʼятника польським воїнам, які загинули в 1914—20 в Рясному під Львовом (1932, реалізованого і підписаного скульптором Б. Солтисом), а також різьбленого в камені барельєфу «Розпʼяття» (1930—31) над порталом колегіального костелу Пресвятої Діви Марії в Станіславі (нині Музей мистецтв Прикарпаття в Івано-Франківську). Для цього ж храму бл. 1930 запроєктував 3 антепендії з фігурними композиціями (графічні проєкти зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у Львові). На Личаківському цвинтарі у Львові за його проєктами були встановлені памʼятники на могилах А. Едельмана і Ю. Ногая (1928), Ф. Яворського (1928—29), К. Бжозовського (1929), К. Скібінського (1931) та ін.