СТАНІМІ́Р Осип (21. 04. 1890, с. Ладичин, нині Тернопільського р-ну Тернопільської обл. — 13. 02. 1971, м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада) — військовик, громадсько-політичний діяч. Закінчив Тернопільську гімназію (1912), військову старшинську школу в м. Ґрац (нині Австрія, 1913), на­вчався на правничому факультеті Львівського університету (1913–14). У роки 1-ї світової війни — офіцер австро-угорської армії на Східному фронті. 1915 потрапив у російський полон, звільнений після Лютневої революції 1917. Повернувся до Австро-Угорщини, воював на Італійському фронті. У листопаді 1918 вступив до УГА, командував 2-м куренем 8-ї Самбірської бригади. 30 серпня 1919 уві­йшов із ним до Києва, отримав ключі від міськради. Від лютого 1920 — командир 3-ї армійської бригади Червоної УГА. Активний учасник антирадянського ви­ступу галицьких бригад у квітні 1920. Через Чехо-Словач­чину повернувся до Галичини, де був увʼязнений поляками. Після звільне­н­ня закінчив Торговельну академію у Відні (1924). Працював у ко­оперативних організаціях Галичини, був активним громадсько-політичним діячем. Під час 2-ї світової війни — один із організаторів дивізії «Галичина» (опікувався набором добровольців на Пере­мишлянщині). Після війни емігрував до Канади, очолював товариства колишніх вояків УГА. Автор спогадів «Моя участь у визвольних змага­н­нях» (Торонто, 1966), низки статей з історії визвольних змагань у діаспорній періодиці.