Француженко Микола Олександрович
ФРАНЦУ́ЖЕНКО Микола Олександрович (псевд.: Микола Вірний, Вашинґтонець; 25. 11. 1923, м. Краснокутськ, нині Харківської обл. — 28. 10. 2007, м. Сілвер Спрінґс, шт. Меріленд, похований у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — радіожурналіст, актор, письменник, публіцист. Дійсний член УВАН (2002). Член обʼєднання українських письменників «Слово», НСПУ. Міжнародна літературна премія імені І. Кошелівця (2001). Від 1940 навчався у Харківському медичному інституті. Після нападу Німеччини на СРСР мобілізований до Червоної армії, закінчив Тамбовське піхотне училище (РФ, 1942). У тому ж році пораненим потрапив у німецький полон. 1944 вступив до дивізії «Галичина». Від 1945 перебував у таборах для військовополонених у містах Беллярія та Ріміні (Італія). Там почав літературну діяльність (видав драми «Еліксир життя» і «Дух святої землі», вміщував вірші й оповідання у часописі «Батьківщина»), 1946 закінчив театральну студію, виступав у складі драматично-хорового ансамблю «Бурлаки» (виконував жіночі та чоловічі ролі). Після звільнення 1948 працював на виробництві у Великій Британії та Німеччині. 1952—57 — актор пересувної драматичної трупи, що гастролювала в Італії, Німеччині, Франції; 1957—62 — диктор, автор радіоскриптів і редактор радіо «Свобода» (м. Мюнхен, Німеччина). Переїхав до США. 1962—66 — керівник української редакції радіо «Свобода» (Нью-Йорк); від 1968 — перекладач, диктор, редактор, від 1982 — заступник керівника, 1988—90 — керівник українського відділу радіо «Голос Америки» (Вашинґтон). Водночас 1963—67 навчався у Словʼянознавчому інституті при Нью-Йоркському університеті, 1968 здобув ступінь магістра у Норвічському університеті. Голова Центрального комітету Обʼєднання демократичної української молоді (1965—68). Від 1959 виступав також як публіцист і літературний критик. Співупорядник збірки «Василь Стус. В житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників» (Балтимор; Торонто, 1987); автор книг «Долі. Поезія, оповідання, драма» (К., 1997), «Портрет поета (Про Василя Барку)» (Р., 1998), «Непростимий злочин» (Балтимор, 1999), «Життя і творчість Ігоря Губаржевського» (Сільвер Спрінґ, 2000), «Наша доля» (2007), «Заокеанські письменники України» (2015; обидві — Київ); багатьох статей у періодиці про творчість І. Багряного, В. Барки, В. Стуса, С. Симоненка, А. Легіта, В. Біляєва, життя української діаспори, церковно-релігійної тематики.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
