Смовський Костянтин Авдійович

Визначення і загальна характеристика

СМО́ВСЬКИЙ Костянтин Авді­йович (21. 05(02. 06). 1889, с. Гнідинці Лохвицького пов. Полтавської губ., нині Прилуцького р-ну Чернігівської обл. — 08. 03. 1960, м. Мін­неаполіс, шт. Мін­несота, США) — військовик. Генерал-хорунжий Армії УНР. Закінчив Михайлівське артилерійське училище у Санкт-Петербурзі (1913). У роки 1-ї світової війни — командир кінно-гірської гарматної батареї на фронті, запасної гарматної батареї у Москві. Після Лютневої революції 1917 долучився до українського руху, обраний делегатом 3-го Всеукраїнського військового зʼ­їзду від Московського гарнізону (листопад 1917). Викладав у 2-й Юнацькій військовій школі в Києві. У січні 1918 сформував і очолив гарматну батарею Гайдамацького коша Слобідської України, брав участь у вуличних боях у Києві з більшовицькими пов­станцями, зокрема за завод «Арсенал» і мости через Дні­про. У березні 1918 при­значений помічником військового комен­данта у м. Острог (нині Рівненського р-ну Рівненської обл.); у жовтні того ж року організував і очолив гарматну батарею Окремого чорноморського коша, при­єд­нався до антигеть­манського пов­ста­н­ня Директорії УНР. Роз­горнув її у Чорноморський гарматний полк, воював на більшовицькому фронті. Взимку 1919 у боях на Лів­обережній Україні був поранений (втратив око), потрапив у полон, з якого втік. Учасник 1-го Зимового походу Армії УНР у складі збірної гарматної бригади Волинської дивізії (грудень 1919 — травень 1920). Командував Лубенським кін­ним імені Максима Залізняка полком і 1-ю бригадою Окремої Кін­ної дивізії. Після інтернува­н­ня у Польщі мешкав у таборах у Вадовицях, Стшалкові, Каліші. 1929 вступив на контрактну службу до Війська Польського. На початку 2-ї світової війни у вересні 1939 брав участь у боях із німцями, потрапив у полон. У січні 1940 звільнений. Після нападу Німеч­чини на СРСР восени 1941 прибув до Києва, брав участь в організації під­роз­ділів української допоміжної поліції, що воювали з радянськими партизанами. Входив до штабу Української національної армії. Від 1945 мешкав у Німеч­чині, від 1950 — у США. Очолював Союз українських ветеранів. Його військово-теоретичні публікації та спогади, опубліковані у діаспорних часописах, зі­брані у ви­дан­ні «Моя служба Батьківщині» (Вишгород, 2020).

Літ.: Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забу­т­тя. 1917—1921 роки. К., 1995; Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007; A. Kolańczuk. Ukraińscy generałowie w Polsce. Emigranci polityczni: Słownik biograficzny. Przemyśl, 2009.

К. Є. Науменко

Завантажити статтю