Смовський Костянтин Авдійович
СМО́ВСЬКИЙ Костянтин Авдійович (21. 05(02. 06). 1889, с. Гнідинці Лохвицького пов. Полтавської губ., нині Прилуцького р-ну Чернігівської обл. — 08. 03. 1960, м. Міннеаполіс, шт. Міннесота, США) — військовик. Генерал-хорунжий Армії УНР. Закінчив Михайлівське артилерійське училище у Санкт-Петербурзі (1913). У роки 1-ї світової війни — командир кінно-гірської гарматної батареї на фронті, запасної гарматної батареї у Москві. Після Лютневої революції 1917 долучився до українського руху, обраний делегатом 3-го Всеукраїнського військового з’їзду від Московського гарнізону (листопад 1917). Викладав у 2-й Юнацькій військовій школі в Києві. У січні 1918 сформував і очолив гарматну батарею Гайдамацького коша Слобідської України, брав участь у вуличних боях у Києві з більшовицькими повстанцями, зокрема за завод «Арсенал» і мости через Дніпро. У березні 1918 призначений помічником військового коменданта у м. Острог (нині Рівненського р-ну Рівненської обл.); у жовтні того ж року організував і очолив гарматну батарею Окремого чорноморського коша, приєднався до антигетьманського повстання Директорії УНР. Розгорнув її у Чорноморський гарматний полк, воював на більшовицькому фронті. Взимку 1919 у боях на Лівобережній Україні був поранений (втратив око), потрапив у полон, з якого втік. Учасник 1-го Зимового походу Армії УНР у складі збірної гарматної бригади Волинської дивізії (грудень 1919 — травень 1920). Командував Лубенським кінним імені Максима Залізняка полком і 1-ю бригадою Окремої Кінної дивізії. Після інтернування у Польщі мешкав у таборах у Вадовицях, Стшалкові, Каліші. 1929 вступив на контрактну службу до Війська Польського. На початку 2-ї світової війни у вересні 1939 брав участь у боях із німцями, потрапив у полон. У січні 1940 звільнений. Після нападу Німеччини на СРСР восени 1941 прибув до Києва, брав участь в організації підрозділів української допоміжної поліції, що воювали з радянськими партизанами. Входив до штабу Української національної армії. Від 1945 мешкав у Німеччині, від 1950 — у США. Очолював Союз українських ветеранів. Його військово-теоретичні публікації та спогади, опубліковані у діаспорних часописах, зібрані у виданні «Моя служба Батьківщині» (Вишгород, 2020).
Рекомендована література
- Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917–1921 роки. К., 1995;
- Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007;
- A. Kolańczuk. Ukraińscy generałowie w Polsce. Emigranci polityczni: Słownik biograficzny. Przemyśl, 2009.