Сафонов Яків Васильович

Визначення і загальна характеристика

САФО́НОВ Яків Васильович (22. 10(03. 11). 1877, м. Короча, нині Бєлгородської обл., РФ — 27. 01(09. 02). 1918, Київ) — військовик. Генерал-майор (1917). Закінчив гімназію, Одеське піхотне юнкерське училище (1897), Миколаївську академію Ген­штабу в Санкт-Петербурзі (1904). Служив у 136-му піхотному Таганрозькому полку. Учасник російсько-японської війни 1904—05. Від­тоді — помічник старшого адʼютанта штабу Одеського військового округу, старший адʼютант штабу 34-ї піхотної дивізії у м. Катеринослав (нині Дні­про), штаб-офіцер для доручень штабів Кавказького армійського корпусу та Іркутського військового округу, начальник військових пере­везень Іркутської обл. Під час 1-ї світової війни — командир 15-го піхотного полку, нач­штабу 37-ї і 19-ї піхотних дивізій, 34-го армійського корпусу на Пів­ден­но-Західному фронті. Разом із П. Скоропадським влітку 1917 українізував корпус, що отримав найменува­н­ня 1-го Українського, та очолив його штаб. Роз­робив і втілив у життя план нейтралізації збільшовичених частин російської армії, які рухалися на Київ. У короткий час частини корпусу зайняли залізничні станції у Він­ниці, містах Бердичів (нині Житомирської обл.), Біла Церква, Фастів (нині обидва — Київської обл.) і пере­крили шлях до столиці. Разом із генералом Я. Гандзюком потрапив у полон до більшовиків, за від­мову пере­йти до них на службу був роз­стріляний. Похований у Видубицькому монастирі Києва.

Літ.: Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забу­т­тя. 1917—1921 роки. К., 1995; Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007.

К. Є. Науменко

Завантажити статтю