Сафонов Яків Васильович
САФО́НОВ Яків Васильович (22. 10(03. 11). 1877, м. Короча, нині Бєлгородської обл., РФ — 27. 01(09. 02). 1918, Київ) — військовик. Генерал-майор (1917). Закінчив гімназію, Одеське піхотне юнкерське училище (1897), Миколаївську академію Генштабу в Санкт-Петербурзі (1904). Служив у 136-му піхотному Таганрозькому полку. Учасник російсько-японської війни 1904–05. Відтоді — помічник старшого ад’ютанта штабу Одеського військового округу, старший ад’ютант штабу 34-ї піхотної дивізії у м. Катеринослав (нині Дніпро), штаб-офіцер для доручень штабів Кавказького армійського корпусу та Іркутського військового округу, начальник військових перевезень Іркутської обл. Під час 1-ї світової війни — командир 15-го піхотного полку, начштабу 37-ї і 19-ї піхотних дивізій, 34-го армійського корпусу на Південно-Західному фронті. Разом із П. Скоропадським влітку 1917 українізував корпус, що отримав найменування 1-го Українського, та очолив його штаб. Розробив і втілив у життя план нейтралізації збільшовичених частин російської армії, які рухалися на Київ. У короткий час частини корпусу зайняли залізничні станції у Вінниці, містах Бердичів (нині Житомирської обл.), Біла Церква, Фастів (нині обидва — Київської обл.) і перекрили шлях до столиці. Разом із генералом Я. Гандзюком потрапив у полон до більшовиків, за відмову перейти до них на службу був розстріляний. Похований у Видубицькому монастирі Києва.
Рекомендована література
- Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917–1921 роки. К., 1995;
- Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007.
Завантажити статтю
Людина 
