Самутін Петро Зотович
САМУ́ТІН Петро Зотович (01. 08. 1896, с. Ташань Переяславського пов. Полтавської губ., нині Бориспільського р-ну Київської обл. — 14. 09. 1982, м. Балтимор, шт. Меріленд, похований у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — військовик. Генерал-хорунжий Армії УНР. Навчався у Полтавській агрономічній школі, Петровсько-Розумовській гімназії в Москві. З початком 1-ї світової війни 1914 добровольцем вступив до російської армії. Закінчив 2-у Київську школу прапорщиків (1916), воював на Південно-Західному фронті. Учасник 2-го і 3-го Всеукраїнських військових з’їздів 1917, українізації частин російської армії. За гетьманату П. Скоропадського 1918 закінчив Інструкторську школу старшин, служив у 2-му Волинському та 28-му Стародубському полках. В Армії УНР доби Директорії — помічник командира полку, командир куреня, комендант штабу 6-ї стрілецької Січової дивізії. Відзначився під час оборони м. Замостя (нині Люблінського воєводства, Польща), у боях із частинами 1-ї Кінної армії С. Будьонного. Після інтернування Армії УНР у Польщі проживав у таборах Александрув Куявський і Щипйорно. Від 1928 — на контрактній службі у Війську Польському. Закінчив Вищу військову школу у Варшаві (1933). З початком 2-ї світової війни 1939 брав участь у боях із німцями, потрапив у полон. Після війни проживав у Німеччині, 1954 емігрував до США. Працював у комбатантських організаціях українських вояків. Автор спогадів та низки розвідок з історії Визвольних змагань 1917–21.
Рекомендована література
- Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет українських визвольних змагань. Л., 1995;
- Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі. 1920–1939. Л., 2000;
- Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007.
Завантажити статтю
Людина 
