САМУ́ТІН Петро Зотович (01. 08. 1896, с. Ташань Пере­яславського пов. Полтавської губ., нині Борис­пільського р-ну Київської обл. — 14. 09. 1982, м. Балтимор, шт. Меріленд, похований у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — військовик. Генерал-хорунжий Армії УНР. На­вчався у Полтавській агрономічній школі, Петровсько-Ро­зумовській гімназії в Москві. З початком 1-ї світової війни 1914 добровольцем вступив до російської армії. Закінчив 2-у Київську школу прапорщиків (1916), воював на Пів­ден­но-Західному фронті. Учасник 2-го і 3-го Всеукраїнських військових зʼ­їздів 1917, українізації частин російської армії. За геть­манату П. Скоропадського 1918 закінчив Ін­структорську школу старшин, служив у 2-му Волинському та 28-му Стародубському полках. В Армії УНР доби Директорії — помічник командира полку, командир куреня, комен­дант штабу 6-ї стрілецької Січової дивізії. Від­значився під час оборони м. Замостя (нині Люблінського воєводства, Польща), у боях із частинами 1-ї Кін­ної армії С. Будьон­ного. Після інтернува­н­ня Армії УНР у Польщі проживав у таборах Александрув Куявський і Щип­йорно. Від 1928 — на контрактній службі у Війську Польському. Закінчив Вищу військову школу у Варшаві (1933). З початком 2-ї світової війни 1939 брав участь у боях із німцями, потрапив у полон. Після війни проживав у Німеч­чині, 1954 емігрував до США. Працював у комбатантських організаціях українських вояків. Автор спогадів та низки роз­відок з історії Визвольних змагань 1917–21.