СА́ВЧЕНКО-БІ́ЛЬСЬКИЙ Володимир Олександрович (14. 07. 1867, м-ко Олишівка Козелецького пов. Чернігівської губ., нині с-ще Чернігівського р-ну Чернігівської обл. — 21. 09. 1955, м. Абон­дан, пере­похований у м. Шалетт-сюр-Луен, Франція) — військовик. Брат Михайла, дядько Олександра Савченків-Більських. Походив із давнього козацько-старшинського роду. Контр-адмірал УНР (1920). Закінчив піхотне юнкерське училище (1893). Служив у 22-му піхотному Нижньоновгородському полку; 1902 від­ряджений до Адміралтейства, від­тоді — на Пів­нічному та Чорноморському флотах, зокрема був офіцером, командиром Севастопольського флотського напів­екіпажу. Член українського гуртка «Кобзар» у Севастополі. Після утворе­н­ня УЦР очолив Українську Чорноморську громаду, керував українізацією флотських екіпажів Севастополя та Одеси. Від грудня 1917 — директор департаменту Морького міністерства УНР, засновник українських гардемаринських шкіл у Миколаєві, Севастополі, м. Камʼянець-Подільський (нині Хмельницької обл.), від травня 1920 — командувач Чорноморського флоту, 1920–22 — начальник Головної військово-морської управи Військового міністерства УНР. Від 1921 — у таборах для інтернованих у Польщі, згодом пере­їхав до Франції. 1946 та 1947–55 — голова Головної ради Хреста С. Петлюри. Автор низки статей з історії Українського військово-морського флоту, опублікованих у таборових ви­да­н­нях «Табор», «За державність», «Український інвалід», альманасі «Літопис Червоної Калини» та ін.