Савченко-Більський Володимир Олександрович
Визначення і загальна характеристика
СА́ВЧЕНКО-БІ́ЛЬСЬКИЙ Володимир Олександрович (14. 07. 1867, м-ко Олишівка Козелецького пов. Чернігівської губ., нині с-ще Чернігівського р-ну Чернігівської обл. — 21. 09. 1955, м. Абондан, перепохований у м. Шалетт-сюр-Луен, Франція) — військовик. Брат Михайла, дядько Олександра Савченків-Більських. Походив із давнього козацько-старшинського роду. Контр-адмірал УНР (1920). Закінчив піхотне юнкерське училище (1893). Служив у 22-му піхотному Нижньоновгородському полку; 1902 відряджений до Адміралтейства, відтоді — на Північному та Чорноморському флотах, зокрема був офіцером, командиром Севастопольського флотського напівекіпажу. Член українського гуртка «Кобзар» у Севастополі. Після утворення УЦР очолив Українську Чорноморську громаду, керував українізацією флотських екіпажів Севастополя та Одеси. Від грудня 1917 — директор департаменту Морького міністерства УНР, засновник українських гардемаринських шкіл у Миколаєві, Севастополі, м. Камʼянець-Подільський (нині Хмельницької обл.), від травня 1920 — командувач Чорноморського флоту, 1920—22 — начальник Головної військово-морської управи Військового міністерства УНР. Від 1921 — у таборах для інтернованих у Польщі, згодом переїхав до Франції. 1946 та 1947—55 — голова Головної ради Хреста С. Петлюри. Автор низки статей з історії Українського військово-морського флоту, опублікованих у таборових виданнях «Табор», «За державність», «Український інвалід», альманасі «Літопис Червоної Калини» та ін.
Літ.: Історія Українського війська (від княжих часів до 20-х років 20 ст.). Л., 1992; Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007; A. Kolańczuk. Ukraińscy generałowie w Polsce. Emigranci polityczni: Słownik biograficzny. Przemyśl, 2009; Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Кн. 2. К., 2011.
К. Є. Науменко
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
