Степанюк Леонід Михайлович

СТЕПАНЮ́К Леонід Михайлович (22. 12. 1955, с. Ташки Славутського, нині Шепетівського р-ну Хмельницької обл.) — геохімік. Доктор геологічних наук (2000), професор (2015), член-кореспондент НАНУ (2015). Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1981). У 1984—2001 та від 2008 працює в Ін­ституті геохімії, мінералогії та рудо­утворе­н­ня НАНУ: 1990—93 — вчений секретар, 1996—2000 — провід­ний науковий спів­робітник, 2000—01 — завідувач від­ділу геохімії та страти­графії докембрію, від 2008 — завідувач від­ділу радіогеохронології та за­ступник директора з наукової роботи; 2001—08 — засновник і завідувач лабораторії прецизійних аналітичних досліджень, провід­ний науковий спів­робітник від­ділу геології рудних та нерудних корисних копалин Українського геологорозвідувального ін­ституту (обидва — Київ). Наукові дослідже­н­ня: ізотопна геохімія, радіогеохронологія, страти­графія, мінералогія циркону. За­ймається виріше­н­ням про­блеми умов та часу формува­н­ня ран­ньодокембрійської континентальної кори в цілому та Анабарського щита Сибірської платформи і західної частини УЩ зокрема. Встановив, що формува­н­ня земної кори західної частини УЩ тривало шляхом додава­н­ня нових порцій речовини пере­важно мантійного походже­н­ня. Ви­значив палео­протерозойський вік для супракру­стальних порід Волинського мега­блоку, для пів­нічної частини Дністровсько-Бузького і Росинсько-Тікицького ра­йонів УЩ, встановив поліциклічний характер формува­н­ня гранулітових комплексів, виділив 4 етапи прояву основного і 3 етапи ультра-основного магматизму в ран­ньому докембрії Середнього Побуж­жя. Довів початковий тоналіт-трондьємітовий склад первин­них порід гранулітових комплексів, ви­значив роль калієвого метасоматозу як основного процесу формува­н­ня ран­ньодокембрійських метасоматичних (лейкократові грануліти, гнейси «зеленолевадівської товщі») і ультраметаморфічних (чарнокіти) комплексів Побуж­жя. Ви­значені й об­ґрунтовані ним ізотопно-геохімічні характеристики і дані про час прояву геологічних процесів мають велике значе­н­ня для геологічного картува­н­ня, пошуків корисних копалин, ви­вче­н­ня рудних родовищ, рекон­струкції послідовності формува­н­ня й еволюції земної кори на ран­ніх етапах роз­витку УЩ. Встановив геолого-структурну позицію та ізотопний вік зелено-камʼяних структур Середнього Придні­провʼя. Отримав нові дані щодо віку рапаківі Корсунь-Шевченківського та габроїдів Городищенського масивів Корсунь-Новомиргородського плутону Інгульського мега­блоку УЩ.