Підпалий Володимир Олексійович

ПІД­ПА́ЛИЙ Володимир Олексі­йович (09. 05, за паспортом — 13. 05. 1936, с. Лазiрки Лазірківського, нині Лубенського р-ну Полтавської обл. — 24. 11. 1973, Київ) — поет, пере­кладач. Член СПУ (1967). Премія імені Г. Сковороди (2008, посмертно). Закiнчив Київський університет імені Т. Шевченка (1962). Працював редактором у Держлiтвидавi України (1962—65) та видавництві «Радянський письмен­ник» (1965—73) у Києві. Дебютував 1958 добірками віршів у газетах «Молодь України» та «Зміна». У доробку — поеми, сонети, сонетоїди, елегії, притчі, верлібри, романси, балади, етюди. Основна тематика — любов до рідної землі, до матері, інтимна та пейзажна лірика, осмисле­н­ня образу Г. Сковороди. Т. Шевченку присвятив цикл елегій «Поточене горем серце» (1971), що вміщені у книзі «Золоті джмелі» (К., 2011). Творчість П. базувалася на національних традиціях лірики 1960-х рр. і роз­винулася до естетики «тихої лірики», суть якої у медитаційних роз­думах єд­ності людини, її гармонійності глибини і спів­мірності із самим світом, цін­нісній орієнтації сенсу життя, пейзажності та гармонії з природною стихією, звернень до історичної памʼяті. Писав для дітей («Кожна бджiлка — немов лiчилка», К., 1991). Пере­кладав з аварської, балкарської, білоруської, болгарської, вірменської, грузинської, німецької та російської мов.

Завантажити статтю