Черняхівська Вероніка Олександрівна

ЧЕРНЯХІ́ВСЬКА Вероніка Олександрівна (у заміжжі — Ганжа; 25. 04. 1900, Київ — 22. 09. 1938, там само) — поетеса, перекладач. Дочка Л. Старицької-Черняхівської та О. Черняхівського, онука М. Старицького. Закінчила 2-у українську гімназію імені Кирило-Мефодіївського братства (1918), Київський інститут народного господарства (1925), навчалася на курсах іноземних мов при Київському університеті. Працювала у Всенародній бібліотеці ВУАН, наркоматі охорони здоров’я. 1927–29 разом із батьком була у відрядженні в Німеччині. Удосконалювала німецьку й англійську мови при Берлінському університеті. Повернувшись в Україну, восени 1929 разом із батьками була заарештована у справі СВУ, але за відсутністю складу злочину у січні 1930 звільнена. Вдруге заарештована 9 січня 1938 за звинуваченням у шпигунстві на користь Німеччини. Засуджена до розстрілу. Реабілітована 1989. Не належала до жодного творчого угруповання, перші поезії були надруковані в альманасі «Ґроно» (1920). Блискуче володіла українською мовою, твори у її досконалих перекладах актуальні й нині. Окремими виданнями вийшли такі переклади: Альфонс Доде «Білі гвоздики» (Х., 1923), П. Блонський «Основи педагогіки» (К., 1925), Джек Лондон «Місячна долина» (К., 1927), Ч. Діккенс «Олівер Твіст» (К.; Х., 1929; перевидано 1963; 1993), Е. Золя «Прорість» (ін. назва — «Жерміналь», К.; Х., 1929). Вірші Ф. Верфеля «Гекуба», А. Спіра «Ні, не на тебе я чекав» у перекладі Ч. надрукував Ю. Хорунжий у книзі «Шляхетні українки» (К., 2004). У журналі «Зона» опубліковано добірку її віршів (1992, № 3) та поему для дітей «Кап і крап» (1993, № 3).

Завантажити статтю