Парфанович-Волчук Софія Миколаївна

ПАРФАНО́ВИЧ-ВОЛЧУ́К Софія Миколаївна (псевдоніми і криптоніми: Наталя Сас, О. Несич, Софія Несич, Очевидець, Відродженка, О. П., С. П.; 07. 06. 1898, Львів — 27. 12. 1968, м. Детройт, шт. Мічиґан, США) — лікарка, письменниця, редакторка. Сестра Костянтина та Теодора Парфановичів. Дійсний член НТШ. Середню освіту здобула в Гімназії сестер василіянок у Львові (1916), невдовзі виїхала з родиною до Відня, повернувшись до Львова 1917 стала першою студенткою-українкою медичного факультету Університету. 1918 емігрувала до Праги, де продовжила медичні студії (1923–25), завершила навчання 1926 у Львові з дипломом доктора медицини. Працювала у Загальному шпиталі (1926–31), «Народній лічниці» (1932–39). У 1931 одружилася з Пилипом Волчуком — соратником у абстинентському, виховувала його сина Р. Волчука. 1939–41 — асистентка у гінекологічній і акушерській клініках Львівського медичного інституту та директорка Львівської фельдшерсько-акушерської школи. 1940 вивчала в Києві медичний досвід, підготувала й подала на звання доцента працю «Метастази злоякісних новотворів яєчників до центральної нервової системи» (1941). Під час німецької окупації відновила приватну лікарську практику, також була ординатором-гінекологом у шпиталі «Народної лічниці». Перед наступом радянських військ емігрувала 1944 до Австрії (м. Куфштайн), згодом до Німеччини, працювала в лікарнях Тельфсу та Авґсбурґа — опікувалася остарбайтерками, мешканками таборів для переміщених осіб. Від 1949 — у США, працювала в Огайо та Детройті, 1956 склала іспити й здобула право на приватну лікарську практику, яку залишила через хворобу, 1959–62 — у державній лікарні для розумово неповносправних у м. Лапір (шт. Мічиґан). Останні роки присвятила літературній праці. Співпрацювала з організаціями «Медична громада», «Порадня матерів», Українським лікарським товариством, Союзом українок, Об’єднанням українських жінок, Союзом українок Америки; була співзасновницею Українського гігієнічного товариства (1929) і протиалкогольного товариства «Відродження», його головою і редакторкою однойменного журналу (1929–36). Авторка фахових статей з акушерства і гінекології у журналі «Лікарський вістник», просвітницьких публікацій про шкідливість алкоголю й тютюну, здорове харчування, основи турботи про жіноче здоров’я та догляд за дітьми, право жінки на фахову працю у часописах «Громадський голос», «Діло», «Жінка», «Жіноча доля», «Жіночий голос», «Нова хата», «Новий час», «Сільський господар» та ін., деякі передруковували у періодиці доби німецької окупації та еміграційних виданнях. Серед найвідоміших праць з медицини — книги «Чоловік та жінка» (1930; 1935; 1946), «Правильне харчування» (1936), «Гігієна жінки» (1939), «Мала гігієна жінки» (1947; 1949), «Наша допомога хворому» (1946; усі — Львів). Художні твори публікувала в міжвоєнний період у львівських часописах «Діло», «Нові шляхи», «Назустріч», «Нова хата», в еміграції — у журналах «Заграва» і «Громадянка» (Авґсбурґ), у США співпрацювала з журналом «Жіночий світ: Wom(an’s) world». Авторка збірок новел, оповідань і нарисів «Ціна життя» (1936), «Загоріла полонина», «Інші дні» (обидві — 1948), «У Києві в 1940 році» (1950), «У лісничівці» (1954), «Люблю діброву» (1959), «Вірний приятель» (1961), «На схрещених дорогах» (1963), «Чарівна діброва», «Таким він був… Історія одного пса» (обидві — 1964), «Карусь і ми» (1966), «Люди і тварини» (1969), «Попід Кичерами та над потоком» (1974). Проза П.-В. тісно пов’язана з її лікарською діяльністю, твори мають високий естетичний рівень і водночас порушують проблеми, що раніше не переступали межі «жіночого світу», а книги про тварин розкривають інший світ письменниці, пов’язаний із дитячими спогадами, боротьбою з болем та страхом.

Завантажити статтю