СО́ЛНЦЕВА Юлія Іполитівна (07. 08. 1901, Москва — 28. 10. 1989, там само) — акторка, кінорежисер. Дружина О. Довженка. Народна артистка СРСР (1981). Сталінська премія (1949). Державні нагороди СРСР. Закінчила Державний ін­ститут музичної драми (Москва, 1922). Від 1923 — акторка кіностудії «Межрабпом — Русь» (Москва) і Одеської кіностудії. Від 1930 — асистент режисера, спів­режисер, режисер Київської кіностудії, від 1946 — режисер «Мосфільму». Як асистент режисера брала участь у створен­ні фільмів «Земля», «Іван», «Аеро­град». 1936–38 була учнем режисерської лабораторії О. Довженка на Київській кінофабриці, який був художнім керівником фільму С. «Буковина, земля українська» (1939). Була спів­режисером О. Довженка в картинах «Звенигора» (1927), «Щорс» (1939), «Битва за нашу радянську Україну» (1943), «Україна в огні» (1944), «Пере­мога на прав­обережній Україні» (1945), «Мічурін» (1948), «Прощавай, Америко» (1951). Режисер картин «Єгор Буличов та інші» (1953), «Поема про море» (1958; Почесний диплом Всесоюзного кінофестивалю, 1959), «Повість полумʼяних літ» (1961; приз Кан­нського кінофестивалю (Франція) за кращу режисуру), «Зачарована Десна» (1964; спеціальний приз Між­народного кінофестивалю в Сан-Себастьяні (Іспанія), 1965), «Незабутнє» (1967), «Золоті ворота» (1969), «Такі високі гори» (1974), «Світ у трьох вимірах» (1979). У 1928–55 була громадянською дружиною О. Довженка. 1955, після його роз­луче­н­ня, стала офіційною дружиною, що до­зволило стати спадкоємицею матеріального і творчого спадку режисера. С. не тільки залишила власні спогади про О. Довженка, але й багато зробила для популяризації памʼяті, контролюючи вихід кожної збірки спогадів або наукового дослідже­н­ня життя і творчості митця. У той же час не можна применшити негативні наслідки діяльності С., яка на 50 р. засекретила частину архіву О. Довженка, частково знищила його щоден­ники, під­давала жорсткій цензурі спогади, що не вкладалися в її концепцію баче­н­ня образу.