Річинський Арсен Васильович

РІЧИ́НСЬКИЙ Арсен Васильович (12(24). 06. 1892, с. Тетильківці Кременецького пов. Волинської губ., нині Кременецького р-ну Тернопільської обл. — 13. 04. 1956, с. Джусали Кизил-Ординської, нині Жосали Кизилординської обл., Казах­стан) — лікар, композитор, громадсько-культурний діяч, видавець. На­вчався в Житомирській семінарії. По закінчен­ні — вчителював. 1910 вступив на медичний факультет Варшавського університету. Закінчив медичну освіту в Києві (1917). Працював лікарем у с. Хролин Ізяславського пов. Волинської губ. (нині Шепетівського р-ну Хмельницької обл.), в Ізяславі (1917—20), де Р. активно долучився до су­спільно-музичного життя: організовував концерти, ви­стави, шкільні свята, читав лекції з історії України на курсах народних вчителів, організував і диригував учительським хором. 1918—19 видавав часопис «Нова дорога». 1922—25 працював головним лікарем у Володимир-Волинському (нині Володимир Волинської обл.), видавав часопис — «На варті». Разом з М. Тележинським став активним поборником автокефалії та українізації православної церкви. Один з організаторів Українського церковного зʼ­їзду 1927 у Луцьку, на якому Р. було обрано головою «Православно-церковного Українського виконавчого комітету у Річі Посполитій Польській». Уклав та видав низку збірок — «Українська від­права вечірня та рання», «Українські колядки», «Скорбна мати». Обробки, як і власні духовні твори Р., від­значаються професійністю, архітектонічною стрункістю, природністю і щирістю вислову. Був одним з засновників повітової «Просвіти» (1928—29 — голова), «Пласту», «Союзу українок», «Від­родже­н­ня». 1929 вступив до ОУН. Як активного українського су­спільно-політичного діяча польська влада у 2-й половині 1930-х рр. неодноразово заарештовувала, засилала до концентраційного табору. 1939 заарештований органами НКВС, засуджений на 10 р. Разом із родиною засланий до Казах­стану без права поверне­н­ня в Україну. В Кизил-Ординській обл. працював лікарем. 1998 його імʼя присвоєне Кременецькому медичному училищу з встановле­н­ням меморіальної дошки. 2009 Архі­єрейський собор Української автокефальної православної церкви ухвалив ріше­н­ня зарахувати сповід­ника віри Р. до місцешанованих святих.