СА́ВЧЕНКО Ігор Андрі­йович (11. 10. 1906, Він­ниця — 14. 12. 1950, Москва) — кінорежисер, сценарист, актор, педагог. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1944). Сталінська премія (1942, 1949, 1952 — посмертно). На­вчався в театральній школі О. Орди-Свєтлової та ви­ступав у театрі (Він­ниця). 1925 організував (разом з В. Ейсимонтом) пере­сувний молодіжний агіт­театр «Червоний галстук» і з ним гастролював. На­вчався в Ленін­градському ін­ституті сценічних мистецтв (нині Санкт-Петербург, 1926–29; майстерня Л. Вівʼєна). 1929–30 був головним режисером і актором театрів робітничої молоді в Баку, 1932–33 — в Москві. Від 1931 працював режисером і сценаристом на кіностудіях «Азеркіно» (Баку), Між­народної робітничої допомоги (Москва, 1933–38), Київській художніх фільмів (1938–42 і 1947–50), «Мосфільм» (1943–46). Режисер та автор сценарію: «Микита Іванович і соціалізм» (інші назви — «Загинула Росія», «Людина на землі»; у спів­авт., фільм не зберігся), «Люди без рук» (фільм не зберігся; обидва — 1931), «Гармонь» (1934), «Випадкова зу­стріч» (1936, інші назви — «Місяць травень», «Іринчин рекорд»), «Дума про козака Голоту» (1937), «Вершники» (1939), «Бог­дан Хмельницький», «Літа молодії» (у спів­авт.; обидва — 1941), новела «Левко» з «Юних партизанів» (1942), «Партизани в степах України» (1943), «Іван Нікулін — російський матрос» (1944), «Старовин­ний водевіль» (1946), «Третій удар» (1948, інша назва — «Пів­ден­ний вузол»), «Тарас Шевченко» (1951, у спів­авт.). 1945 у Всесоюзному ін­ституті кінемато­графії С. набрав майстерню режисерів художнього фільму, яку називали «конгломератом во­йовничих індивідуальностей» — О. Алов, В. Наумов, М. Хуциєв, С. Параджанов, Г. Габай, Ф. Миронер, Ю. Озеров, О. Коренев та ін. Про нього знято низку документальних фільмів, зокрема «Ігор Савченко. Інтонації» (2001, режисер О. Фіалко), «Коротке життя Ігоря Савченка. Монолог про Вчителя» (2007, режисер Н. Наумова).