Подворняк Михайло Миронович

Визначення і загальна характеристика

ПОДВОРНЯ́К Михайло Миронович (псевдонім: Панас Хуртовина; 04. 12. 1908, с. Хотовиця, нині Кременецького р-ну Тернопільської обл. — 27. 05. 1994, м. Вінніпеґ, Канада) — поет, прозаїк, журналіст, церковний діяч. Співав у церковному хорі в селах та містах Волині, проповідував. 1932 вперше опублікував у пресі духовні вірші та християнські оповідання українською мовою. У Варшаві закінчив з відзнакою богословську семінарію (1939). Працював у Польщі головним редактором журналу «Євангельський християнин». Під час 2-ї світової війни повернувся на Волинь, звідки 1944 інтернований окупантами на роботу до Німеччини. По війні проводив багатолюдні євангельські богослужіння та проповідував серед українців в таборах переміщених осіб. Співав у церковних хорах, організованих проповідником І. Барчуком, регентами І. Поліщуком і С. Бичковським. Головний редактор християнського журналу «Дорога правди» (1946–47). Емігрував до Канади 1946. Оселився в Торонто, згодом переїхав до Вінніпеґу. Працював редактором українського християнського журналу «Християнський вісник» (1946–76). У 1959 разом з І. Барчуком та З. Речун-Паньком заснував видавництво «Дорога правди», яке очолював до 1988. Водночас у Вінніпезі був редактором журналу «Літопис Волині», підтримував тісні контакти з І. Огієнком, М. Мандрикою, Ю. Муликом-Луциком, О. Гай-Головком та ін. Автор оповідань «Зелений гай» (Торонто, 1959), збірки поезій «На шляху життя» (ч. 1–2; 1951–53), «Далекі зорі» (1978); оповідань «Божий спокій» (1966), «Запашність поля» (1971), «Шалом. Життя і праця д-ра Мойсея Ґатліна» (1973), «Золота осінь», «Далекі береги» (обидві 1975), «Одного дня» (1977), «Згода» (1980); повістей «Недоспівана пісня» (1967), «Квіти на камені» (1976), «Брат і сестра» (1982); спогадів «Вітер з Волині» (1981, усі — Вінніпеґ), «Небесний дім» (1965), «Божий спокій» (1966), «Відпавші» (усі — Вінніпеґ; Чікаґо, 1968), «Перша любов» (повість; Торонто, 1986), «Стежки і дороги» (Вінніпеґ; Торонто, 1981). У художніх творах П. увиразнюються образи природи, підсилені сердечною християнською любов’ю до світу, людей, душі яких випромінюють доброту і милосердя. В художній спадщині ірраціональна концепція зображення людини і світу превалює над раціональною. Істина досягається поза раціональними видами духовної діяльності: проголошується пріоритет емоцій, волі, містичного осяяння, інстинкту, позасвідомого, уяви.

Завантажити статтю