Чобан-заде Бекір Вагапович

ЧОБА́Н-ЗАДЕ́ Бекір Вагапович (15. 05. 1893, м. Карасубазар Сімферопольського пов. Таврійської губ., нині Білогірськ, АР Крим — 13. 10. 1937, Баку) — тюрколог, кримськотатарський поет. Доктор східної філології (1920), академік Закавказької (1932) та Азербайджанської (1935) філій АН СРСР. Член Паризького лінгвістичного товариства (1935). Закінчив словесне відділення Галатасарайського ліцею (1914) і водночас 3-річні курси арабської та французької мов при Університеті в Стамбулі, історично-філологічний факультет Будапештського університету (1918), де залишений для підготовки докторської дисертації; одночасно викладав турецьку мову у Східній академії. Від 1920 — доцент кафедри мовознавства, від 1922 — професор східного факультету з порівняльної граматики тюркських мов та історії Сходу Кримського університету (Сімферополь); водночас — викладач Тотайкойського педагогічного технікуму (нині с. Ферсманове Сімферопольського р-ну). Після встановлення в Криму радянської влади 1921 призначений начальником татарського управління Наркомосу, організовував роботу шкіл у татарських селах і містах рідною мовою навчання. Від 1924 — у Баку, де керував переведенням азербайджанської писемності на латинську, був професором кафедри тюркської (азербайджанської) мови, 1925–27 — декан східного факультету Азербайджанського університету. 1927–30 — голова наукової ради Всесоюзного ЦК Нової тюркської абетки. 1928 у кримській і бакинській періодиці проти вченого розгорнули наклепницьку кампанію, його звинувачували в пантюркізмі, «буржуазному націоналізмі». 1930–35 — завідувач кафедри узбецької мови в Ферґанському педагогічному інституті (Узбекистан), викладав у Ташкентському університеті. 28 січня 1937 заарештований, за звинуваченням в участі у діяльності Міллі Фірки, пантюркістських рухах 1920–37, націоналістичних і пантюркістських організаціях 12 вересня того ж року засуджений до розстрілу. Реабілітований 1957. Автор монографій «Вступ до тюрко-татарського мовознавства» (1924, азербайджанською мовою), «Тюрк-татар диалектоложиси» («Тюрко-татарська діалектологія», 1927; обидві — Баку), «Къырымтатар ильмий сарфы» («Кримськотатарська наукова граматика», 1927), «Сонъ девир кърымтатар эдебияты» («Кримськотатарська література новітнього періоду», 1928; обидві — Сімферополь). Як поет дебютував добіркою віршів у збірнику «Яш татар язылары» («Молоді татарські письменники», Стамбул, 1913). Єдина прижиттєва збірка поезій — «Боран» («Завірюха», Сф., 1928). Посмертно його вірші опубліковані в збірниках «Къыримлы Бекир Чобан-заде нинъ шиирлери» («Вірші кримчанина Бекіра Чобана-заде», 1955; упорядник Б. Таймаз), «Шиирлер» («Вірші», Ташкент, 1971). У Білогорську встановлено пам’ятник Ч., його іменем названо вулицю в Баку та Навчально-науковий інститут сходознавства Таврійського університету (від 2016 — у Києві). 1990 Кримським фондом культури засновано премію імені Ч. за кращі твори й дослідження в галузі азербайджанської літератури.

Завантажити статтю