Філоненко Віктор Йосипович

ФІЛО́НЕНКО Віктор Йосипович (19. 11. 1884, м. Тула, Росія — 30. 09. 1977, м. Пʼятигорськ Ставропольського краю, РФ) — тюрколог, етно­граф. З походже­н­ня українець. Кандидат філологічних наук (1938, без захисту дисертації), професор (1925). Закінчив арабо-персько-турецько-татарське від­діле­н­ня факультету східних мов Санкт-Петербурзького університету (1908). Викладав в Уфимській жіночій гімназії (Росія, 1908—15). Подорожував країнами Сходу. Від 1915 — ін­спектор (директор) Сімферопольської татарської учительської школи, від 1917 — 1-ї жіночої гімназії. Від 1921 — приват-доцент кафедри перської мови Кримського університету; від 1925 — завідувач від­діле­н­ня татарської мови і літератури, викладач перської мови, 1932—34 — завідувач кафедри мово­знавства Кримського педагогічного ін­ституту (обидва — Сімферополь). Член Таврійського товариства історії, археології та етно­графії (1923—31). З початком ре­пресій ви­їхав із Криму. 1935—36 — завідувач кафедри мови і літератури учительського ін­ституту в м. Турткуль (нині Каракалпакія, Узбеки­стан), очолював сектор педагогіки місцевого НДІ. Від 1936 — завідувач кафедри російської літератури Кабардино-Балкарського педагогічного ін­ституту (м. Нальчик, РФ); від 1945 — завідувач кафедри мово­знавства Пʼятигорського ін­ституту іноземних мов. Автор історико-етно­графічних нарисів «Башкиры» (Уфа, 1914), посібника з перської мови та хрестоматії (Сф., 1922), що містить 2 роз­діли з класичного твору Сааді «Гулі­стан» («Трояндовий сад»). Крає­зна­вча діяльність у галузі ви­вче­н­ня культури народів Криму під час його роботи на пів­острові і вже після від­ʼ­їзду заклала основи наукового кримо­знавства. Ви­вчав етно­графію корін­них народів Криму — татар, караїмів, кримчаків, а також циган (1996 пере­ви­дано його нарис «Кримские цыгане»). Основними зав­да­н­нями у ви­вчен­ні етно­графії народів Криму вчений вважав точне статистичне ви­значе­н­ня в цифрах всіх етносів Криму, зі­ставле­н­ня їхніх етно­графічних особливостей, ви­вче­н­ня побуту народів. До дослідже­н­ня етно­графічного побуту автор також від­ніс і економічне ви­вче­н­ня народного побуту з усіма його соціально-побутовими пита­н­нями, запис казок, пісень, приказок тощо.