Филонович Василь Захарович
ФИЛОНО́ВИЧ Василь Захарович (15. 01. 1894, с. Рогізне Сумського пов. Харківської губ., нині Сумського р-ну Сумської обл. — 03. 06. 1987, м. Міннеаполіс, похований у м. Сент-Пол, шт. Міннесота, США) — військовик, громадсько-політичний діяч. Чоловік В. Михалевич. Генерал-хорунжий Армії УНР. Навчався у Сумському реальному училищі, закінчив Курську землемірну школу (Росія), прискорений курс військової школи при Чугуївському військовому училищі (нині Харківська обл., 1915). Учасник 1-ї світової війни. 1917 брав участь в українізації 516-го Мезенського піхотного полку, був делегатом Всеукраїнського військового з’їзду в Києві. 1918 — військовий комендант Сумського пов.; 1919 — організатор і командир Сумського окремого куреня 4-го полку Січових стрільців Армії УНР; 1920 — старшина з особливих доручень при Головному Отамані Армії УНР. Учасник повстанського руху на Катеринославщині. Потрапив у полон до білогвардійців, звідки утік на Кавказ. Член Військової місії УНР у Тифлісі (нині Тбілісі). У складі делегації Кубанського військового отамана прибув до Криму. У листопаді 1920 евакуювався до Стамбула. Від грудня того ж року — голова управи Української громади у Болгарії, товариства «Січ», член тимчасового комітету Українського Червоного хреста у Болгарії. 1922 переїхав до Чехо-Словаччини. Закінчив Вищу технічну школу. Призначений представником Військового міністра УНР на Балканах (Болгарія, Югославія) і в Туреччині. 1929–38 — видавець і співредактор журналу «Гуртуймося!» (Прага), член управи Українського військового союзу, Товариства колишніх вояків Армії УНР, Союзу українських старшин у Чехо-Словаччині, Союзу організацій вояків Армії УНР, Спілки українських журналістів і письменників на чужині, Українського республікансько-демократичного клубу, Товариства «Музей визвольної боротьби України», Центрального союзу українського студентства, Комітету з будівництва пам’ятника М. Драгоманову в Софії. Член президії та революційної комісії Української головної еміграційної ради (Париж), Підготовчого конгресового комітету за кордоном (Комітету для скликання Всеукраїнського національного конгресу). Вміщував публікації у тижневику «Тризуб» (Париж). 14–17 березня 1939 — член, начштабу Національної оборони Карпатської України. Перебував в угорському полоні, після звільнення жив у Чехословаччині, від 1951 — у США. 1973–78 — Військовий міністр уряду УНР в екзилі. Голова Товариства прихильників УНР у Міннеаполісі, Союзу українських ветеранів у США, почесний голова Союзу українських ветеранів Армії УНР. Відзначений Хрестом С. Петлюри, Воєнним хрестом, Хрестом відродження в пам’ять 60-ліття Армії УНР. Автор спогадів «Березневі дні Карпатської України» (С., 2009). На його честь перейменовано вулицю у Дніпрі та провулок у Сумах.
Рекомендована література
- Семенюк А. Ген. пор. В. Филонович. 15. І. 1894 — 3. VІ. 1987 // Вісті комбатанта. Торонто; Нью-Йорк, 1987. Ч. 5–6;
- Іванущенко Г. М. Життєвий чин Василя Филоновича // Визвольний шлях. 2008. № 1–3;
- Власенко В. «Тут повстали нові Карпатські Крути» (до біографії автора спогадів «Березневі дні Карпатської України» Василя Филоновича) // Сумський історико-архівний журнал. 2009. № 6–7;
- Його ж. До громадсько-політичної діяльності Василя Филоновича у Болгарії у 1921–1922 рр. // Київська старовина. 2010. № 6;
- Його ж. «Не може бути українцем той, хто не самостійник» (тема малої батьківщини в листуванні В. Филоновича із земляками) // Сумський історико-архівний журнал. 2012. № 16–17.
Завантажити статтю
Людина 
