Унсет Сіґрід

Визначення і загальна характеристика

У́НСЕТ Сіґрід (Undset Sigrid; 20. 05. 1882, м. Калуннборґ, Данія — 10. 06. 1949, м. Ліллегамер, Норвегія) — норвезька письменниця. Нобелівська премія з літератури (1928; за створені «…могутні картини життя середньовічної Півночі»). 1884 сім’я У. перебралася до Норвегії. З дитинства захоплювалася норвезькими казками та легендами, а також скандинавськими сагами, що вплинуло на її творчість. Після смерті батька (1893) через матеріальну скруту мусила залишити школу, працювала конторницею в Осло. Дебютувала 1907 повістю «Fru Marta Oulie» («Фру Марта Оулі»), що була написана у формі щоденника героїні, записи якого датуються 1902–04. Аналізуючи власні вчинки, головна героїня оповідала про історію свого шлюбу, заміжнє життя, зраду чоловікові. Книга була прихильно сприйнята читачами й критиками. Жіноча психологія відтоді стала провідною темою великих творів У. Збірка оповідань «Den lykkelige alder» («Щасливий вік», 1908) закріпила успіх письменниці. Наприкінці 1909 залишила конторську службу й присвятила себе повністю літературі. Цього ж року вийшов друком роман «Fortællingen om Viga-Ljot og Vigdis» («Розповідь про Віґа-Льота і Віґдіс») — перший твір письменниці про Середньовіччя (дія розгортається наприкінці 10 — на початку 11 ст.), що несе в собі відбиток захоплення У. скандинавськими сагами, відзначаючись великою кількістю персонажів і подій. У центрі роману «Jenny» («Єнні», 1911; український переклад Н. Іліщук — К., 2024) — трагічна історія жінки, яка відповідала на почуття, не будучи достатньо закоханою (події відбуваються в Римі та Христианії на початку 20 ст.); книга здобула доволі значну, хоча й певною мірою скандальну популярність. Найвідоміший твір У. — епопея «Kristin Lavransdatter» («Крістін, дочка Лавранса»), яку складають романи «Kransen» («Вінець», 1920), «Husfrue» («Хазяйка», 1921), «Korset» («Хрест», 1922), в ній письменниця знову звертається до норвезького Середньовіччя (охоплює період 1306–49). У. майстерно відтворила в ній колорит епохи, демонструючи глибоке знання народних обрядів і звичаїв. Епопея, подібно до «Розповіді про Віга-Льота і Вігдіс», позначена впливом саг. В її основі історія жінки із заможної сім’ї та її родини, з-поміж головних тем трилогії — любов, пристрасть, благородство, виховання, стосунки між батьками й дітьми та між чоловіком і жінкою, віра, релігія. 1925 видала ще один роман, присвячений норвезькому Середньовіччю, — «Olav Audunssøn i Hestviken» («Улав, син Аудуна з Хествікена») — про трагічну історію однієї сім’ї; у центрі уваги — теми гріха й відчуття провини, злочину і кари. 1927 опубліковано його продовження — «Olav Audunssøn og hans børn» («Улав, син Аудуна та його діти»). Значно меншу популярність здобули романи письменниці з життя сучасності «Gymnadenia» («Ґімнаденія», 1929) та його продовження «Den brændende busk» («Неопалима купина», 1930), а також «Ida Elisabeth» («Іда Елісабет», 1932) і «Den trofaste hustru» («Вірна дружина», 1936). Книгу «Madame Dorthea» («Мадам Дортея», 1939), дія якої відбувається у 18 ст., схвально сприйняли критики, проте великого комерційного успіху вона не мала. Найбільшого визнання з усіх творів У. 1930-х рр. досягла автобіографічна книга «Elleve aar» («Одинадцять років», 1934). 1930–40-і рр. — період активної громадської діяльності У. Письменниця включилася в кампанію за присудження Нобелівської премії миру в’язню нацистського концтабору, публіцисту-антифашисту К. фон Осецькому. 1935–40 очолювала спілку письменників Норвегії. Різко засудила військове вторгнення СРСР у Фінляндію. Продала на аукціоні свою медаль Нобелівського лауреата й передала гроші на допомогу Фінляндії, прихистила в себе трьох фінських дітей. Після нападу Німеччини на Норвегію (квітень 1940) певний час була цензором листів, виступала з антинацистськими публікаціями. Згодом мусила евакуйовуватися через Швецію, СРСР та Японію до США. Цій вимушеній мандрівці присвятила книгу «Tilbake til fremtiden» («Повернення в майбутнє», 1942). Власне подорожні замальовки чергуються в ній із спогадами, рефлексіями на воєнні події, міркуваннями про панівні світові режими. У. виявляла спорідненість нацизму та комунізму за тоталітарною суттю і висловлювала віру в перемогу демократії. Мету демократичних країн у війні письменниця вбачала у збереженні демократичного устрою. 1945 повернулася до Норвегії. На честь письменниці названо астероїд 9919, відкритий 1979; кратер на Венері; вулиці Ліллегамера, Осло та Стокгольма. Портрети У. представлено на марках Туреччини (1935), Норвегії (1982) та Швеції (1998), а також на банкнотах номіналом 500 норвезьких крон (перебували в обігу 1999–2019). У її садибі Б’єркебек облаштовано музей. На честь героїв книги «Крістін, дочка Лавранса» названо вулиці району Ална норвезької столиці.

Завантажити статтю