Святовець Віталій Федорович
Визначення і загальна характеристика
СВЯТОВЕ́ЦЬ Віталій Федорович (13. 07. 1933, с. Веприк Новобасанського, нині Ніжинського р-ну Чернігівської обл. — 04. 12. 2017, с. Горішнє Залуччя Снятинського, нині Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.) — літературознавець, прозаїк, журналіст. Кандидат філологічних наук (1973). Член НСПУ (1993). Премія імені Ю. Шкрумеляка (1998). Закінчив Київський педагогічний інститут (1955). Учителював; був кореспондентом переяслав-хмельницької районної газети (Київська обл., 1955–64), завідувачем відділу журналу «Радянська школа» та відповідальним секретарем журналу «Українська мова і література в школі» (1964–69); від 1969 працював у Київському університеті імені Т. Шевченка: завідувач кафедри гуманітарних дисциплін підготовчого факультету (1976–86), доцент кафедри теорії і практики партійно-радянської преси, історії літератури і журналістики, періодичної преси (1986–2003), кафедри видавничої справи та редагування (2003–04). За сумісництвом — завідувач кафедри українознавства Національної академії оборони України (Київ, 2003–07). С. — майстер художньої деталі. Досліджував проблеми історії і теорії літератури, художньої та публіцистичної майстерності, методики викладання літературознавчих предметів у середній та вищій школі. Співавтор посібників для старшокласників і абітурієнтів «Українська література» (1995; 1996), «Українська література» (1998), «Іспит з української літератури» (2003). Уклав та написав передмови і коментар до зібрання творів Л. Боровиковського, П. Грабовського, Лесі Українки, І. Цюпи, В. Бичка. Укладач «Словника образотворчих засобів. Тропи та стилістичні фігури» (2003), «Словника художніх засобів і тропів» (2011). Видав збірки етюдів та оповідань «Алгоритми виховання» (1989), легенд і бувальщин за народними мотивами «Як Бог добирає пару» (1995), «Зоря над Віфлеємом» (1997). Автор книг оповідань, казок та повістей для дітей «Стежка, якою ходять гриби» (1988), «Алгоритми виховання» (1989), «Якби дерева говорили» (1991), «На білому острові» (1992), «Коник із золотим оком» (2000; усі — Київ), що мають педагогічне спрямування, виховують любов до фауни і флори. Окремі твори перекладені англійською, російською, казахською та чеською мовами.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Епістолярна спадщина Лесі Українки: (Листи в контексті художньої творчості поетеси). 1981; Іван Нечуй-Левицький: Нарис. 1984; Художня деталь і подробиця у творчому процесі: Навч. посіб. 1997; Талант починається з деталі: Форми деталізації в художньому творі. 2003; Магія художньої деталі у творчій палітрі Михайла Коцюбинського. 2003; Поетичний синтаксис: Стилістичні фігури. 2004; 2014; Художня деталь в українській класичній прозі. 2007 (усі — Київ).