Семиноженко Володимир Петрович

СЕМИНО́ЖЕНКО Володимир Петрович (09. 06. 1950, Київ) — фізик, матеріалознавець, громадсько-політичний діяч, живописець. Доктор фізико-математичних наук (1984), професор (1988), академік НАНУ (1992). Народний депутат України (1994–98, 1998–2001). Почесний член НАМУ (1998). Член НСХУ (1992). Заслужений діяч науки і техніки України (2008). Державна премія України в галузі науки і техніки (1992, 2000), Міжнародна премія в галузі ядерної фізики (1999), премія імені В. Трефілова НАНУ (2010). Повний кавалер ордена «За заслуги» (1997, 1999, 2004), орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2010). Закінчив Харківський університет (1972). Працював у Харківському (1972–73) та Донецькому (1973–75) фізико-технічних інститутах АН УРСР; 1975–85 — у Фізико-технічному інституті низьких температур АН УРСР; від 1985 — у Науково-технологічному комплексі «Інститут монокристалів» НАНУ (обидва — Харків): генеральний директор, голова Ради директорів, науковий керівник. Голова Північно-Східного наукового центру НАНУ (від 1993), Української федерації вчених (від 2000). Головний редактор видань «Функціональні матеріали» («Functional Materials»), «Наука та інновації» («Science and innovation»), ініціатор створення та ведучий програми «Про науку. Компетентно» для YouTube-каналу НАНУ. Створив теорію релаксації у надпровідниках, де було вперше показано, що основним механізмом релаксації за низьких температур є розсіювання квазічастинок на фотонах; отримав низку нових ефектів у галузі кінетики нерівноважних явищ у конденсованих середовищах у сильних зовнішніх полях; запропонував теоретичну модель надпровідного тунельного транзистора, дослідив нові механізми генерації акустичних хвиль гіга- та терагерцового діапазонів у магнетиках і надпровідниках. Під його керівництвом вперше надано послідовне тлумачення механізмів тунельних переходів домішкових центрів у низькосиметричних кристалічних матрицях складних оксидів; розробляють нові фізичні уявлення щодо аномально високої квазіізоморфної ємності нових кристалічних матеріалів — рідкоземельних оксидів, що базуються на використанні моделі ангармонічного адіабатичного потенціалу; досліджують надмолекулярні та молекулярні властивості органічних сцинтиляційних конденсованих середовищ, рідкокристалічні смектичні системи із сегнето- та антисегнетоелектричними властивостями, механізм виникнення звуку в нематичних рідких кристалах; вивчають екситонну динаміку в молекулярних системах із низькою розмірністю; встановлюють механізми люмінесценції та досліджують біологічну активність низки неорганічних нанокристалів із про/антиоксидантними властивостями, що дозволяє також розвивати новий сучасний напрям застосування наночастинок у нанобіомедицині. 1996–98 — Міністр України у справах науки і технологій, 1999, 2001–02 та 2010 — Віце-прем’єр-міністр України. Радник Президента України (2002–05). У ВР України 2-го скликання — член Комітету з питань науки і народної освіти, координатор міжфракційного депутатського об’єднання «Наука України»; 3-го скликання — голова Комітету з питань науки і освіти, член Комітету з питань бюджету (від 2001). Голова громадсько-політичного об’єднання «Український форум» (2006), Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України (2010–14). Член Президії Ради Федерації роботодавців України (від 2020). Учасник республіканських, всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних мистецьких виставок (від 1991). Персональні виставки — у Харкові (1988, 1993, 1994, 1995, 1998), Києві (1993, 1997, 1999, 2007, 2015, 2023), Львові (2007).

Рекомендована література

1. Бар’яхтар В. Г. З повагою до таланту. До 70-річчя академіка НАН України В. П. Семиноженка // Вісн. НАНУ. 2020. № 6.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю