Семиноженко Володимир Петрович

СЕМИНО́ЖЕНКО Володимир Петрович (09. 06. 1950, Київ) — фізик, матеріало­знавець, громадсько-політичний діяч, живописець. Доктор фізико-математичних наук (1984), професор (1988), академік НАНУ (1992). Народний депутат України (1994—98, 1998—2001). Почесний член НАМУ (1998). Член НСХУ (1992). Заслужений діяч науки і техніки України (2008). Державна премія України в галузі науки і техніки (1992, 2000), Між­народна премія в галузі ядерної фізики (1999), премія імені В. Трефілова НАНУ (2010). Повний кавалер ордена «За заслуги» (1997, 1999, 2004), орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2010). Закінчив Харківський університет (1972). Працював у Харківському (1972—73) та Донецькому (1973—75) фізико-технічних ін­ститутах АН УРСР; 1975—85 — у Фізико-технічному ін­ституті низьких температур АН УРСР; від 1985 — у Науково-технологічному комплексі «Ін­ститут монокри­сталів» НАНУ (обидва — Харків): генеральний директор, голова Ради директорів, науковий керівник. Голова Пів­нічно-Східного наукового центру НАНУ (від 1993), Української федерації вчених (від 2000). Головний редактор ви­дань «Функціональні матеріали» («Functional Materials»), «Наука та ін­новації» («Science and innovation»), ініціатор створе­н­ня та ведучий про­грами «Про науку. Компетентно» для YouTube-ка­налу НАНУ. Створив теорію релаксації у над­провід­никах, де було вперше показано, що основним механізмом релаксації за низьких температур є роз­сіюва­н­ня квазічастинок на фотонах; отримав низку нових ефектів у галузі кінетики нерівноважних явищ у конденсованих середовищах у сильних зовнішніх полях; за­пропонував теоретичну модель над­провід­ного тунельного транзистора, дослідив нові механізми генерації акустичних хвиль гіга- та терагерцового діапазонів у магнетиках і над­провід­никах. Під його керівництвом вперше на­дано послідовне тлумаче­н­ня механізмів тунельних пере­ходів домішкових центрів у низькосиметричних кри­сталічних матрицях складних оксидів; роз­робляють нові фізичні уявле­н­ня щодо аномально високої квазіізоморфної ємності нових кри­сталічних матеріалів — рідкоземельних оксидів, що базуються на викори­стан­ні моделі ангармонічного адіабатичного потенціалу; досліджують надмолекулярні та молекулярні властивості органічних сцинтиляційних конденсованих середовищ, рідкокри­сталічні смектичні системи із сегнето- та антисегнето­електричними властивостями, механізм виникне­н­ня звуку в нематичних рідких кри­сталах; ви­вчають екситон­ну динаміку в молекулярних системах із низькою роз­мірністю; встановлюють механізми люмінесценції та досліджують біо­логічну активність низки неорганічних нанокри­сталів із про/антиокси­дантними властивостями, що до­зволяє також роз­вивати новий сучасний напрям за­стосува­н­ня наночастинок у нанобіо­медицині. 1996—98 — Міністр України у справах науки і технологій, 1999, 2001—02 та 2010 — Віце-премʼєр-міністр України. Радник Президента України (2002—05). У ВР України 2-го склика­н­ня — член Комітету з питань науки і народної освіти, координатор між­фракційного депутатського обʼ­єд­на­н­ня «Наука України»; 3-го склика­н­ня — голова Комітету з питань науки і освіти, член Комітету з питань бюджету (від 2001). Голова громадсько-політичного обʼ­єд­на­н­ня «Український форум» (2006), Державного агентства з питань науки, ін­новацій та інформатизації України (2010—14). Член Президії Ради Федерації роботодавців України (від 2020). Учасник республіканських, всеукраїнських, всесоюзних та між­народних мистецьких ви­ставок (від 1991). Персональні ви­ставки — у Харкові (1988, 1993, 1994, 1995, 1998), Києві (1993, 1997, 1999, 2007, 2015, 2023), Львові (2007).

Завантажити статтю