Сергєєв Георгій Олександрович

Г. М. Юхимець

Сергєєв Георгій Олександрович

Прізвище, ім'я, по-батькові:: Сергєєв Георгій Олександрович
Діяльність:: графік
Дата народження:: 12 верес. 1944

СЕРГЄ́ЄВ Георгій Олександрович (12. 09. 1944, с. Черториги Глухівського р-ну, нині Шевченкове Шосткинського р-ну Сумської обл.) — графік, живописець. 1-а премія та медаль конкурсу екслібриса Артистичного товариства св. Луки в Барселоні (Іспанія, 1992). Член СЖУ (1988). Закінчив Український поліграфічний інститут у Львові (1973). У 1973—94 — художній редактор видавництва «Наукова думка»; 1994—2018 — у редакторсько-видавничому відділі Інституту української археографії та джерелознавства НАНУ (обидві — Київ). Основні галузі — книжкова та станкова графіка, екслібрис, живопис. Створює екслібриси (низку яких присвячено музеям та бібліотекам України), портрети (серію приурочено відомим діячам світової культури), пейзажі, що пронизані почуттям любові до краси рідного краю. Оформляє та ілюструє книги, зокрема «Чумацкий снег» В. Чубура (1983), «Віно» М. Влад (1984), «Соmmе á la gиеrrе» Ю. Щербака (1986), «Пісня моєї землі» І. Сльоти, «Світанковий сад» І. Ліберди (обидва — 1987), «Зустріч із жайвором» І. Паліївця (1990), «Сиреневый час» (1991), «Причастность» (1994; усі — Київ), «У черты» (Чг., 1997) Ю. Колесникової, «Автостоп» О. Забужко (1994), «Мгновение» Є. Ольшанської (2002), «Распутанные узы» (2019), «Про нас» (2021; усі — Київ) Б. Адамовича. Роботи С. завжди конкретно-змістові, приваблюють художньою виразністю, інтелектуальною культурою, високою технічною майстерністю. Митець досконало володіє малюнком, складними графічними техніками; створює глибокий образ лаконічними засобами. В екслібрисі активно використовує легкий, невимушений жарт, дружню пародію. Учасник всеукраїнських та міжнародних мистецьких виставок від 1981, зокрема виставки екслібрисів до 175-річчя від дня народження Т. Шевченка (1989, Київ), «Європа в екслібрисі» (1991, Данія—Німеччина), «Майстри екслібриса» (1992, Саппоро, Японія; 1995, Белґрад), «Екслібрис з усього світу» (1994, Мілан, Італія), міжнародної виставки екслібрисів до 26-го (1996, Хрудім, Чехія) та 27-го (1998, Санкт-Петербург) Міжнародного конгресу екслібриса. Персональні — у Києві (1983—84, 1986, 1993, 1994 — дві експозиції, 1996—2000, 2004, 2008—09), Таллінні (1985). Деякі твори зберігаються в Національному музеї літератури України, Музеї книги і друкарства України, колекції НБУВ (усі — Київ), Музеї екслібриса в Каунасі (Литва), Інтернаціональному екслібрисцетрі в Сінт-Нікласі (Бельгія), Художньому музеї в Фредериксгавні (Данія). Автор поетичних збірок «Живая игра: Живопись, вояние и графика. Раздумия об искусстве» (2013), «Памʼять серця» (2016; обидві — Київ).

Додаткові відомості

Основні твори: графіка — «Кримські береги», «Леся Українка» (обидва — 1973), «М.-К. Чюрльоніс» (1979), «І. Марчук» (1980), «CARPATICA Олекси Мишанича», «Ш. Бодлер» (обидва — 1981), «Т. Шевченко», «В. Земляк» (обидва — 1984), «П. Тичина», «В. Стефаник», «І. Світличний» (усі — 1985), «В. Стус» (1988), «В. Підпалий» (1989), «Ван Ґоґ» (1990), «О. Бердник», «В. Горбатюк» (обидва — 1991), «Осінь», «М. Біляшівський» (обидва — 1992), «М. Бажан» (1994), «Козак Мамай», «Петро Могила» (обидва — 1995), «Г. Малаков» (1997), «Автопортрет» (2004), «Ф. Кричевський», «Г. Якутович», «О. Данченко» (усі — 2006); живопис — «Краєвид Києва» (1971), «Осінь у Карпатах», «М.-К. Чюрльоніс», «Д. Сікейрос», «Моя дружина Агнеса» (усі — 1975), «Автопортрет», «Маски Африки» (обидва — 1976), «Математик В. Сунцев», «Червоні перці», «Сутеніє над полями», «Осінь у Святошині» (усі — 1977), «Кримські береги» (1978), «Автопортрет у Судаку» (1979), «Церква у Лаврі» (1980), «Т. Шевченко» (1984), «Тракайський замок. Литва» (1994), «Лесь Курбас» (2007), «Золото осені» (2011), «Художник О. Грищенко» (2014); серії — «Скарби з полиці» (2006–07), «Аrt Relaks» (2012–16; 84 роботи), «Маски японського театру “Но”» (2014; 15 робіт); екслібриси — А. Соколової, С. Турчака (обидва — 1980), Ф. Тетянича, О. Федорука (обидва — 1981), Л. Данченко, Л. Дичко, Літературно-меморіального музею-квартири П. Тичини в Києві, Національного художнього музею в Каунасі (Литва; усі — 1982), Л. Костенко (1986), О. Чумака (1988), Івана-Павла II (1995).