ТАРНА́ВСЬКИЙ Валентин Володимирович (09. 04. 1951, м. За­ставна, нині Чернівецького р-ну Чернівецької обл. — 30. 06. 2008, Київ) — прозаїк. Член СПУ (1983). Премія імені А. Головка (1991). Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1976). На журналістській роботі; 1982–90 — провід­ний редактор від­ділу прози видавництва «Радянський письмен­ник» (Київ). Т. — яскравий пред­ставник нової хвилі міської прози. Дебютував книгою повістей і оповідань «Міські мотиви» (К., 1983; російський пере­клад — «Цвет папоротника», Москва, 1984). Він перший з українських прозаїків про­рвав ідеологічну зашореність соцреалізму, тематичну монотон­ність епігонів Гр. Тютюн­ника і створив власний стиль національного урбаністичного письма, ставши предтечею інформаційної цивілізації, в якій людина по­стає жертвою реклами та стереотипів масової сві­домості. Автор повісті «Нуль» («Київ», 1987, № 2), фантастичного роману «Порожній пʼєде­стал» (К., 1990), роману-антиутопії «Матріополь» («Київ», 1992, № 3–4; К., 2003); кращі твори входили до колективних збірок та антологій, їх пере­кладали угорською, болгарською, словацькою, чеською та ін. мовами. Основний жанр — соціальна фантастика. Світ маленької людини у великому місті подається крізь дзеркальну призму гіперболи та ґротеску, іронії та «чорного» гумору, дивовижних метаморфоз, часових зміщень. Сюр­реалістичні мотиви пере­ходять до міфу та казки. Мовна стилістика творів вирізняється введе­н­ням міського фольклору, словника гіппі та андеґраунду.