Гайдовський Георгій Миколайович

ГАЙДО́ВСЬКИЙ Георгій Миколайович (08(21). 09. 1902, м-ко Чорний Острів Проскурівського пов. Подільської губ., нині с-ще Хмельницького р-ну Хмельницької обл. — 06. 09. 1962, Москва) — прозаїк, драматург. Член СП СРСР (1934). Закінчив Полтавську гімназію (1919). Працював у газеті «Известия Полтавского губисполкома». Писав російською мовою. Перші його твори схвалив до друку В. Короленко — збірник оповідань «Театральные рассказы» (1919), повість «Стальные кони» (1920; обидві — Полтава). 1922 переїхав до Москви. Кореспондент газет «Известия», «Рабочая газета», «Вечерняя Москва». У роки 2-ї світової війни — на Чорноморському флоті, кореспондент газети «Красный черноморец». 1946–62 — заступник голови комісії з військової художньої літератури правління СП СРСР. Послідовник соцреалізму. Автор повісті «Картонный император» (1924) — про психологію розкладу інтелігента, який після більшовицького перевороту 1917 втратив своє соціальне становище; роману «Огонь в лазури» (1928) — про моряка-емігранта, який не сприйняв закордон і повернувся до Одеси. У повісті «Сенька-киноактер» (1927) розкрито проблеми зародження радянського кіномистецтва. У 1930-х рр. написав багато п’єс («Белое золото», «Шквал», «Кабаны», «Анка», «Гибель “Жемчужины”», «Новенькая», «Четко вижу»). Після війни видав біографічну повість «Герой Советского Союза — Иван Голубец» (1954), оповідання «Мои друзья — моряки» (1956), повісті «Возвращение» (1959), «Командир ПЛК-143» (1961), «Страницы, опаленные войной» (1963; усі — Москва). Більшість героїв творів Г. — моряки.

Завантажити статтю