Трачевський Гнат Митрофанович

ТРАЧЕ́ВСЬКИЙ Гнат Митрофанович (28. 05. 1898, с. Острівка Балтського пов. Подільської губ., нині Подільського р-ну Одеської обл. — 12. 11. 1937, Одеса) — історик революційних рухів. Закінчив гімназію, дворічні педагогічні курси у Балті (1918), Одеський ІНО (1925). Від 1918 учителював; від 1926 — позаштатний викладач, декан робітничого факультету Одеського ІНО; водночас читав лекції у Одеському залізничному технікумі та у вечірньому робітничому університеті; брав активну участь у партійній і громадській роботі. У жовтні 1929 уві­йшов до остан­нього набору аспірантів до Одеської секції Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури при Одеському ІНО під керівництвом М. Слабченка. Через роз­гром історичної науки 1930 аспірантський стаж закінчував на умовах прикріпле­н­ня до академічної кафедри історії України Одеського ін­ституту професійної освіти, де мав продовжувати дослідже­н­ня за планом Ін­ституту історії української культури імені Д. Багалія. Від 1930 — дійсний член історично-етнологічного від­ділу Одеської філії Всеукраїнської наукової асоціації сходо­знавства. У тому ж році у звʼязку з реорганізацією Одеського ІНО як доцент пере­йшов працювати до Одеського ін­ституту професійної освіти; 1932–33 — директор Одеської державної наукової бібліотеки; 1933–35 — директор Одеського педагогічного ін­ституту; від 1935 — доцент кафедри історії України Одеського університету. Після пере­вірки на початку 1936 комісією обкому КП(б)У стану викла­да­н­ня вітчизняної історії в університеті звільнений за пі­дозрою в троцькізмі. 3 вересня 1937 заарештований, 29 жовтня того ж року по­становою «трійки» при Управлін­ні НКВС Одеської обл. засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1956. Т. належав до типових компартійних висуванців, які в умовах культурної революції активно під­тримували організовані згори ідеологічні кампанії, ви­ступали з критикою колег, запідозрених у приналежності до антипартійних течій чи у немарксистському викла­дан­ні предметів. Досить часто це пере­ро­стало у від­верте цькува­н­ня, огульні публічні звинуваче­н­ня, від­криті вимоги до роз­прави на сторінках місцевої преси. Опанувавши марксистську фразеологію, компартійні висуванці намагалися видавати написане за нові під­ходи в галузі історії, але фактично були без­порадними в історичній науці.