Трачевський Гнат Митрофанович

Визначення і загальна характеристика

ТРАЧЕ́ВСЬКИЙ Гнат Митрофанович (28. 05. 1898, с. Острівка Балтського пов. Подільської губ., нині Подільського р-ну Одеської обл. — 12. 11. 1937, Одеса) — історик революційних рухів. Закінчив гімназію, дворічні педагогічні курси у Балті (1918), Одеський ІНО (1925). Від 1918 учителював; від 1926 — позаштатний викладач, декан робітничого факультету Одеського ІНО; водночас читав лекції у Одеському залізничному технікумі та у вечірньому робітничому університеті; брав активну участь у партійній і громадській роботі. У жовтні 1929 увійшов до останнього набору аспірантів до Одеської секції Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури при Одеському ІНО під керівництвом М. Слабченка. Через розгром історичної науки 1930 аспірантський стаж закінчував на умовах прикріплення до академічної кафедри історії України Одеського інституту професійної освіти, де мав продовжувати дослідження за планом Інституту історії української культури імені Д. Багалія. Від 1930 — дійсний член історично-етнологічного відділу Одеської філії Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства. У тому ж році у зв’язку з реорганізацією Одеського ІНО як доцент перейшов працювати до Одеського інституту професійної освіти; 1932–33 — директор Одеської державної наукової бібліотеки; 1933–35 — директор Одеського педагогічного інституту; від 1935 — доцент кафедри історії України Одеського університету. Після перевірки на початку 1936 комісією обкому КП(б)У стану викладання вітчизняної історії в університеті звільнений за підозрою в троцькізмі. 3 вересня 1937 заарештований, 29 жовтня того ж року постановою «трійки» при Управлінні НКВС Одеської обл. засуджений до розстрілу. Реабілітований 1956. Т. належав до типових компартійних висуванців, які в умовах культурної революції активно підтримували організовані згори ідеологічні кампанії, виступали з критикою колег, запідозрених у приналежності до антипартійних течій чи у немарксистському викладанні предметів. Досить часто це переростало у відверте цькування, огульні публічні звинувачення, відкриті вимоги до розправи на сторінках місцевої преси. Опанувавши марксистську фразеологію, компартійні висуванці намагалися видавати написане за нові підходи в галузі історії, але фактично були безпорадними в історичній науці.

Завантажити статтю