СОКОЛО́В Юрій Матві­йович (08(20). 04. 1889, м. Ніжин, нині Чернігівської обл. — 15. 01. 1941, Київ, похований у Москві) — фольклорист, літературо­знавець. Син Матвія, брат Бориса Соколових. Доктор філологічних наук (1936), академік АН УРСР (1939). Закінчив Московський університет (1911). Працював у середніх та вищих на­вчальних закладах Москви, Твері (РФ), 1938–41 — завідувач кафедри фольклору Московського ін­ституту історії, філософії та літератури. Від 1939 — директор Ін­ституту українського фольклору АН УРСР (Київ); ініціював написа­н­ня 3-томного курсу «Український фольклор», роз­почав роботу з під­готовки хрестоматії та про­грами для вузів з українського фольклору. Наукові дослідже­н­ня: ви­вче­н­ня фольклору народів СРСР; взаємозвʼязок літератури з фольклором, російсько-українські літературні звʼязки («В. Т. Нарежный [Два очерка] // «Беседы: Сборник общества истории литературы в Москве», Москва, 1915). Автор роз­відок про звʼязок з фольклором творчості Т. Шевченка, О. Прокофʼєва, М. Лермонтова, М. Некрасова та ін., серії статей з методики викла­да­н­ня фольклору в середній школі. З ініціативи братів С. почала виходити неперіодична серія книг «Художествен­ный фольклор» (вып. 1–5, 1926–29). Спів­працював із різними довід­никовими ви­да­н­нями, для яких під­готував спеціальні стат­ті: «Литературная энциклопедия. Словарь литературных терминов» (1925), «Большая советская энциклопедия» (від 1926), «Малая советская энциклопедия» (від 1928), «Литературная энциклопедия» (від 1930). Значну увагу приділяв збиран­ню та публікації народних казок, билин, пісень. 1924 разом із П. Поповим записував фольклор околиць Києва. Ви­ступив на засі­дан­ні Етно­графічної комісії при ВУАН із доповід­дю «Про методи збира­н­ня та ви­вче­н­ня фольклору». 1939 написав ста­т­тю «Народні оповіда­н­ня і легенди про Шевченка» (на­друкована у збірнику «Т. Г. Шевченко в народній творчості», К., 1940). Укладач низки фольклорних збірників, зокрема «Сказки и песни Белозерского края» (1915, спів­авт.), «Поп и мужик» (1931), «Пан и мужик» (1932), «Былины» (1937), «Народная лирика» (1939), «Онежские былины» (1948) — у двох остан­ніх викори­стано чимало текс­тів українських казок.