Рвачов Володимир Логвинович

Визначення і загальна характеристика

РВАЧО́В Володимир Логвинович (21. 10. 1926, м. Чигирин, нині Черкаського р-ну Черкаської обл. — 26. 04. 2005, Харків) — математик. Брат О. Рвачова та К. Ющенко. Доктор фізико-математичних наук (1960), професор (1961), академік НАНУ (1978). Заслужений діяч науки і техніки України (1994). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1980), премія імені О. Динника АН УРСР (1976). Державні нагороди СРСР. Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2001). Навчався у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту (1943–44), закінчив Львівський університет (1952). Відтоді працював у Військово-морському училищі в м. Пушкіно Московської обл.; 1955–63 — завідувач кафедри вищої математики Бердянського педагогічного інституту (Запорізька обл.); від 1963 з перервою (від 1967 — за сумісництвом) — у Харківському університеті радіоелектроніки: завідувач кафедр обчислювальної техніки (1963–64), математичного програмування та моделювання (1964–66), обчислювальної математики (1966–69), проректор з наукової роботи (1964–65), ректор (1965–66), професор кафедри прикладної математики (1992–2005); від 1967 — завідувач відділу прикладної математики й обчислювальних методів Інституту проблем машинобудування НАНУ (Харків); водночас 1969–71 — завідувач кафедри теоретичної і математичної фізики, 1999–2001 — професор кафедри прикладної математики Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Наукові дослідження присвячені проблемам механіки, обчислювальної математики, кібернетики, математичної логіки та космології. Заклав основи математичної теорії R-функцій на стику класичних методів прикладної математики, сучасних методів кібернетики та математичної логіки. За допомогою конструктивного апарата теорії R-функцій розробив єдиний підхід до проблеми побудови координатних послідовностей для основних варіаційних і проєкційних методів. Вирішив проблему таким чином, що стало можливим будувати рівняння будь-яких складних геометричних об’єктів (локусів) у вигляді єдиного аналітичного виразу, що є елементарною функцією. Один з основоположників теорії атомарних функцій. Зробив значний внесок у розвиток неархімедового числення. Запропонував нове алгебраїчно ізоморфне класичного числення, назване неархімедовим, в якому аксіома Архімеда, сформульована для відрізків, на якій базується весь класичний математичний апарат, була замінена аксіомою про існування найбільшого числа.

Завантажити статтю