Рвачов Володимир Логвинович

РВАЧО́В Володимир Логвинович (21. 10. 1926, м. Чигирин, нині Черкаського р-ну Черкаської обл. — 26. 04. 2005, Харків) — математик. Брат О. Рвачова та К. Ющенко. Доктор фізико-математичних наук (1960), професор (1961), академік НАНУ (1978). Заслужений діяч науки і техніки України (1994). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1980), премія імені О. Дин­ника АН УРСР (1976). Державні нагороди СРСР. Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2001). На­вчався у Харківському ін­ституті інженерів залізничного транс­порту (1943—44), закінчив Львівський університет (1952). Від­тоді працював у Військово-морському училищі в м. Пушкіно Московської обл.; 1955—63 — завідувач кафедри вищої математики Бердянського педагогічного ін­ституту (Запорізька обл.); від 1963 з пере­рвою (від 1967 — за сумісництвом) — у Харківському університеті радіо­електроніки: завідувач кафедр обчислювальної техніки (1963—64), математичного про­грамува­н­ня та моделюва­н­ня (1964—66), обчислювальної математики (1966—69), проректор з наукової роботи (1964—65), ректор (1965—66), професор кафедри прикладної математики (1992—2005); від 1967 — завідувач від­ділу прикладної математики й обчислювальних методів Ін­ституту про­блем машинобудува­н­ня НАНУ (Харків); водночас 1969—71 — завідувач кафедри теоретичної і математичної фізики, 1999—2001 — професор кафедри прикладної математики Національного технічного університету «Харківський політехнічний ін­ститут». Наукові дослідже­н­ня присвячені про­блемам механіки, обчислювальної математики, кібернетики, математичної логіки та космології. Заклав основи математичної теорії R-функцій на стику класичних методів прикладної математики, сучасних методів кібернетики та математичної логіки. За допомогою кон­структивного апарата теорії R-функцій роз­робив єдиний під­хід до про­блеми побудови координатних послідовностей для основних варіаційних і проєкційних методів. Вирішив про­блему таким чином, що стало можливим будувати рівня­н­ня будь-яких складних геометричних обʼєктів (локусів) у ви­гляді єдиного аналітичного виразу, що є елементарною функцією. Один з основоположників теорії атомарних функцій. Зробив значний внесок у роз­виток неархімедового числе­н­ня. За­пропонував нове алгебраїчно ізоморфне класичного числе­н­ня, на­зване неархімедовим, в якому аксіома Архімеда, сформульована для від­різків, на якій базується весь класичний математичний апарат, була замінена аксіомою про існува­н­ня найбільшого числа.