Редько Володимир Никифорович

РЕДЬКО́ Володимир Никифорович (12. 04. 1937, Київ) — математик, фахівець у галузі інформаційних систем. Доктор фізико-математичних наук (1970), професор (1973), академік НАНУ (2000). Заслужений діяч науки і техніки України (2004). Державна премія України в галузі науки і техніки (2003), премія імені В. Глушкова НАНУ (1992). Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1959). Працював 1959–71 в Інституті кібернетики АН УРСР (Київ); 1972–2002 — засновник і завідувач, від 2002 — професор кафедри теорії програмування, 1984–87 — декан факультету кібернетики Київського університету імені Т. Шевченка; від 2019 — головний науковий співробітник відділу інформаційної безпеки Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАНУ (Київ). Започаткував теорію предметно-об’єктних відношень (нині теорія дефініторів), принциповою особливістю якої є те, що як домінанти досліджень у ній виступають не стільки об’єкти, скільки дефінітори як бінарні відношення між об’єктами та предметами, що їх обумовлюють. У рамках цієї теорії розвинув теорію дефініторних алгебр і розв’язав проблеми С. Кліні про аксіоматизацію регулярних і квазірегулярних алгебр. Згодом збагатив теорію дефініторних алгебр до теорії дефініторних процесорів. Методами дефініторного процесування дав повне вирішення проблем параметризації систем програмування, зокрема розв’язав проблему Д. Кнута про інтенсіональну параметризацію його атрибутних систем. Останнім часом наукова діяльність пов’язана зі збагаченням теорії дефініторів до теорії композиційного дефініторування. Методами композиційного дефініторування, насамперед композиційного програмування та дескриптування, йому вдалося розв’язати систему принципово складних інформатико-математичних проблем, окремі з яких не мали вирішення понад 50 років. З’ясував низку ключових проблем, пов’язаних із конотативними підходами Г. Фреге, А. Чорча, Р. Карнапа, Б. Рассела, У. Куайна та денотативними підходами С. Кліні, А. Тарського, Д. Скотта, Ю. Єршова. Заклав інформатико-математичне підґрунтя для прагматико-обумовленого взаємодоповнення теорій композиційного програмування, дескриптування та дефініторування в рамках єдиної теорії дефініторів. Він не лише започаткував програмологію, а й створив основу для її подальшого розвитку в природному взаємодоповненні з дескриптологією та сутністологією.

Завантажити статтю