Столяренко Петро Кузьмович
СТОЛЯРЕ́НКО Петро Кузьмович (13. 07. 1925, с-ще Капкани, нині у складі м. Керч, АР Крим — 17. 06. 2018, м. Ялта, АР Крим) — живописець. Народний художник УРСР (1985). Учасник 2-ї світової війни. Член НСХУ (1957). Навчався в майстерні К. Богаєвського, від 1945 — у школі-студії при Феодосійській картинній галереї (викладач М. Барсамов), де й працював. На творах І. Айвазовського С. вчився любові до ретельної розробки деталей, вишуканому артистизму, віртуозності живописного письма; від К. Богаєвського запозичив вміння відчувати грандіозність і первісну могутність природи, що згодом втілилося в значущих монументальних образах; йому близька була поетична безпосередність пейзажів М. Волошина. У своїх пейзажах природу східного Криму з її неяскравими, дещо приглушеними фарбами, з жовтувато-бурою, випаленою сонцем землею, з мʼякими пагорбами, невисокими хребтами гір, вкритими тьмяною зеленню зображував зі своєрідним колоритом. С. створював також марини та натюрморти, від 1957 — переважно монументальні тематичні картини на історичні та побутові сюжети із життя земляків; у 1980-х рр. втілював глибокі психологічні образи в картинах, присвячених драматичним подіям 2-ї світової війни та подвигам її героїв. Роботам митця притаманні виразність, емоційність, психологізм. 1953—68 — голова Художньої ради при Керченському відділенні Художнього фонду. Член обласного та республіканського правління СХУ (1960—79). Від 1963 мешкав у Ялті. 1990—95 працював у Франції, відвідував Італію, Іспанію, Данію та Нідерланди. Учасник міських, обласних, всеукраїнських, всесоюзних, зарубіжних мистецьких виставок від 1948. Персональні — у Москві (1956, 1965), Сімферополі (1966, 1988), Севастополі (1967), Ялті (1989), Києві (1990). Окремі полотна зберігаються в Національному музеї у Львові, Сімферопольському, Севастопольському, Краматорському (Донецька обл.), Тернопільському, Луганському художніх музеях, Івано-Франківському та Маріупольському (Донецька обл.) краєзнавчих музеях, Феодосійській картинній галереї, Алупкінському палацово-парковому музеї-заповіднику (обидва — АР Крим), у зібраннях НСХУ, Міністерства культури та інформаційної політики України (обидва — Київ).
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Туманний ранок» (1955), «Весняне вікно» (1960), «Азовське море» (1961), «Дорога в гори», «Кизилташ» (обидва — 1965), «Люди моря» (1966), «Ніч. Ялта» (1967), «Минуле та майбутнє» (1970), «Біла скеля» (1973), «Дощить» (1975), «Мітрідат-гора. Реквієм» (1977), «Вітряно» (1981), диптих «Іван-да-Мар’я» (1981–85), «Персиковий сад» (1982), «Ніка» (1983), «Севастопольці стояли на смерть», «Дворик» (обидва — 1985), «Біль» (1986), «Йшли солдати» (1987), «Море», «Червоні троянди» (обидва — 1989), «Вітрила», «На дачі у Форосі», «Пароплав “Грузія”», «Пароплав» (усі — 1980-і рр.), «Солдат» (1990), «Бузок та іриси» (1993), «Подруги» (1994), «Білий бузок» (1995), «Бузок у кошику» (1999), «Бузок у дворі» (1990-і рр.), «Море. Ранок» (2005), «Бузок» (2011).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
