ТКАЧ Микола Михайлович (04. 01. 1942, с. Ленінівка Березнянського р-ну, нині Сахнівка Чернігівського р-ну Чернігівської обл. — 17. 04. 2019, Чернігів, похований у рідному селі) — поет, етнолог, публіцист. Брат М. Ткача, чоловік Н. Данилевської. Кандидат історичних наук (2003). Член НСПУ (1983). Премії «Благосвіт» (1996), імені М. Коцюбинського (2007), імені Г. Сковороди. Закінчив Київський інженерно-будівельний ін­ститут (1973). Працював столяром, май­стром, інженером, від 1998 викладав у Київському університеті культури і мистецтв. Творчості поета притаман­не філософське осмисле­н­ня буття, історичної течії часу. Поетичні пошуки тісно повʼязані з науковими роз­відками в царині міфології, етнології та лінгвістики. Т. здійснив наукове від­творе­н­ня і записав сучасною українською абеткою памʼятки української писемності і мови — «Слово о полку Ігоревім», «Слово о законі і благодаті митрополита Іларіона», «Остромирова Євангелія». Разом із дружиною під­готував чимало ґрунтовних фольклорно-етнологічних ви­дань, зокрема «Вийди, вийди, Іванку» (1993), «Клечальний міст» (1995), «Ішов Миколай» (1996), «Пере­тик» (2000), «Хліб наш насущний» (2003), «Ой ти, Калито, ой медовая» (2004), «Просили батько, просили мати» (2005), «Ой ти, просо-волото» (2008), «Чумарочка рябесенька» (2011; усі — Київ), фотоальбом виробів народного мистецтва «Поезія натхнен­них рук» (Ніжин, 2013). Низку віршів Т. поклали на музику композитори Т. Димань (ві­дома пісня «Забуяє весна»), М. Збарацький, М. Полоз. Видав збірки авторських пісень «Пісне моя» (2004), «Неспарована пара» (2005; упорядкована спадщина письмен­ника Д. Мороза; обидві — Київ), «Цвіт-полин» (Чг., 2017). Уклав «Словник говіркових, роз­мовних, рідко­вживаних та за­старілих слів української мови» (Чг., 2019). Автор числен­них наукових та науково-популярних ви­дань, публікацій у періодиці з питань мови, міфопоетики, ономастики, фольклору.