Шестопалов Віктор Петрович

ШЕСТОПА́ЛОВ Віктор Петрович (23. 01. 1923, м. Словʼянськ Донецької губ., нині Кр­аматорського р-ну Донецької обл. — 28. 11. 1999, Харків) — радіофізик. Батько Г. Шестопалової. Доктор фізико-математичних наук (1963), професор (1963), академік НАНУ (1979). Заслужений діяч науки УРСР (1983). Державні премії УРСР у галузі науки і техніки (1972) та СРСР (1987). Учасник 2-ї світової війни. Державні та бо­йові нагороди СРСР. Закінчив Харківський університет (1949). Працював 1949—50 у Харківському ін­ституті мір і вимірювальних приладів; 1953—58 — засновник і завідувач кафедри математичного аналізу та теоретичної механіки Харківського педагогічного ін­ституту; 1958—71 — засновник і завідувач кафедри теоретичної радіофізики Харківського університету; 1963—64 — засновник і завідувач кафедри математичної фізики, 1964—69 — засновник і завідувач кафедри радіофізики Харківського ін­ституту радіо­електроніки; 1966—99 — завідувач від­ділу теорії дифракції і дифракційної електроніки, водночас 1971—73 — за­ступник директора з наукової роботи, 1973—93 — директор Ін­ституту радіофізики та електроніки НАНУ (Харків). 1981—86 — голова Харківського наукового центру АН УРСР (нині Пів­нічно-Східний науковий центр НАНУ і Міністерства освіти та науки України). Засновник наукової школи з теорії дифракції, дифракційної електроніки, хвилеводної, антен­ної і вимірювальної техніки. Досліджував пошире­н­ня електромагнетних хвиль у сповільнювальних системах, створе­н­ня нових під­силювачів і генераторів електромагнетних коливань; ви­вчав строгу математичну по­становку та роз­вʼяза­н­ня задач дифракції електромагнетних хвиль на електродинамічних структурах, створе­н­ня нових методів роз­вʼяза­н­ня кра­йових задач математичної фізики; досліджував міліметровий і субміліметровий діапазон радіохвиль, нові джерела електромагнітних коливань — генератори дифракційного ви­промінюва­н­ня, антен­ні системи, лінії пере­дач; за­ймався роз­робле­н­ням спектральної теорії від­критих електродинамічних структур і пита­н­ня їхнього збудже­н­ня. Роз­вивав новий науковий напрям — радіофізичні дослідже­н­ня поверх­ні Землі з космосу. Брав участь у створен­ні системи всепогодного моніторингу в реальному часі з викори­ста­н­ням багаточастотних активних і пасивних засобів ди­станційного зондува­н­ня, що не має аналогів у світі. Від 1983 цю систему екс­плуатували на супутниках серій «Космос-1500», «Океан», «Січ».

Пр.: Метод задачи Римана-Гильберта в теории дифракции и рас­пространения электромагнитных волн. Х., 1971; Дифракция волн на решетках. Х., 1973 (спів­авт.); Дифракцион­ная электроника. Х., 1976; Сум­маторные уравнения в современ­ной теории дифракции. К., 1983; Матричные уравнения типа свертки в теории дифракции. К., 1984 (спів­авт.); Физические основы мил­лиметровой и субмил­лиметровой техники: В 2 т. К., 1985; Резонансное рас­сеяние волн: В 2 т. К., 1986 (спів­авт.); Спектральная теория и возбуждение открытых структур. К., 1987; Динамическая теория решеток. К., 1989 (спів­авт.); Поляризация атомных ядер мил­лиметровыми волнами. К., 1990 (спів­авт.); Генераторы дифракцион­ного излучения. К., 1991 (спів­авт.); Морсовские критичные точки дис­персион­ных уравнений. К., 1992; Новые методы решения прямых и обратных задач теории дифракции. Аналитическая регуляция краевых задач электродинамики. Х., 1997; Spectral Theory and Excitation of Open Structures. London, 1996 (спів­авт.); Physical Foundation of the Mm and Sub Mm Waves Technique. Utrecht; Tokyo, 1997. Vol. 1; New York, 1997. Vol. 2.

Завантажити статтю