Шестопалов Віктор Петрович

Визначення і загальна характеристика

ШЕСТОПА́ЛОВ Віктор Петрович (23. 01. 1923, м. Слов’янськ Донецької губ., нині Краматорського р-ну Донецької обл. — 28. 11. 1999, Харків) — радіофізик. Батько Г. Шестопалової. Доктор фізико-математичних наук (1963), професор (1963), академік НАНУ (1979). Заслужений діяч науки УРСР (1983). Державні премії УРСР у галузі науки і техніки (1972) та СРСР (1987). Учасник 2-ї світової війни. Державні та бойові нагороди СРСР. Закінчив Харківський університет (1949). Працював 1949–50 у Харківському інституті мір і вимірювальних приладів; 1953–58 — засновник і завідувач кафедри математичного аналізу та теоретичної механіки Харківського педагогічного інституту; 1958–71 — засновник і завідувач кафедри теоретичної радіофізики Харківського університету; 1963–64 — засновник і завідувач кафедри математичної фізики, 1964–69 — засновник і завідувач кафедри радіофізики Харківського інституту радіоелектроніки; 1966–99 — завідувач відділу теорії дифракції і дифракційної електроніки, водночас 1971–73 — заступник директора з наукової роботи, 1973–93 — директор Інституту радіофізики та електроніки НАНУ (Харків). 1981–86 — голова Харківського наукового центру АН УРСР (нині Північно-Східний науковий центр НАНУ і Міністерства освіти та науки України). Засновник наукової школи з теорії дифракції, дифракційної електроніки, хвилеводної, антенної і вимірювальної техніки. Досліджував поширення електромагнетних хвиль у сповільнювальних системах, створення нових підсилювачів і генераторів електромагнетних коливань; вивчав строгу математичну постановку та розв’язання задач дифракції електромагнетних хвиль на електродинамічних структурах, створення нових методів розв’язання крайових задач математичної фізики; досліджував міліметровий і субміліметровий діапазон радіохвиль, нові джерела електромагнітних коливань — генератори дифракційного випромінювання, антенні системи, лінії передач; займався розробленням спектральної теорії відкритих електродинамічних структур і питання їхнього збудження. Розвивав новий науковий напрям — радіофізичні дослідження поверхні Землі з космосу. Брав участь у створенні системи всепогодного моніторингу в реальному часі з використанням багаточастотних активних і пасивних засобів дистанційного зондування, що не має аналогів у світі. Від 1983 цю систему експлуатували на супутниках серій «Космос-1500», «Океан», «Січ».

Пр.: Метод задачи Римана-Гильберта в теории дифракции и распространения электромагнитных волн. Х., 1971; Дифракция волн на решетках. Х., 1973 (співавт.); Дифракционная электроника. Х., 1976; Сумматорные уравнения в современной теории дифракции. К., 1983; Матричные уравнения типа свертки в теории дифракции. К., 1984 (співавт.); Физические основы миллиметровой и субмиллиметровой техники: В 2 т. К., 1985; Резонансное рассеяние волн: В 2 т. К., 1986 (співавт.); Спектральная теория и возбуждение открытых структур. К., 1987; Динамическая теория решеток. К., 1989 (співавт.); Поляризация атомных ядер миллиметровыми волнами. К., 1990 (співавт.); Генераторы дифракционного излучения. К., 1991 (співавт.); Морсовские критичные точки дисперсионных уравнений. К., 1992; Новые методы решения прямых и обратных задач теории дифракции. Аналитическая регуляция краевых задач электродинамики. Х., 1997; Spectral Theory and Excitation of Open Structures. London, 1996 (співавт.); Physical Foundation of the Mm and Sub Mm Waves Technique. Utrecht; Tokyo, 1997. Vol. 1; New York, 1997. Vol. 2.

Завантажити статтю