Яковлів Андрій Іванович
Я́КОВЛІВ Андрій Іванович (29. 11(11. 12). 1872, м. Чигирин Київської губ., нині Черкаського р-ну Черкаської обл. — 14. 05. 1955, м. Нью-Йорк, похований у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — історик права, дипломат, громадсько-політичний діяч. Дійсний член НТШ (1926), УВАН. Закінчив Київську духовну семінарію (1894). Учителював у Черкасах. 1898–1902 вивчав право у Юр’євському університеті (нині м. Тарту, Естонія), 1904 склав державний іспит в Університеті св. Володимира у Києві. Відтоді працював юрисконсультом Київської міської управи, адвокатом судової палати; водночас викладав право у Київській комерційній школі. Член Українського наукового товариства, управи Київської філії товариства «Просвіта». Вміщував публікації у часописах «Україна», «Громадська думка», «Рада» та ін. Після Лютневої революції 1917 заснував Товариство українських адвокатів і взяв участь у створенні Українського правничого товариства, від якого у квітні 1917 обраний членом УЦР. Вступив до Української партії соціалістів-федералістів. Від березня 1918 — директор канцелярії УЦР; від квітня того ж року — голова дипломатичної місії УНР в Австро-Угорщині; від червня — директор департаменту чужоземних зносин МЗС Української Держави; з приходом до влади Директорії УНР від січня 1919 — голова дипломатичної місії УНР у Нідерландах і Бельгії. Від 1923 мешкав у Празі, працював в УВУ: від 1928 — професор, водночас 1935–45 — завідувач кафедри цивільного права, 1930–31 і 1944–45 — ректор; також читав лекції в Українській господарській академії у Подєбрадах. Співзасновник (1925) і співголова управи Товариства Музею визвольної боротьби України у Празі, фундатор і голова Українського академічного комітету при Міжнародній комісії для інтелектуальної співпраці при Лізі Націй у Женеві (1930–31), заступник голови Історико-філологічного товариства у Чехії та заступник голови Української наукової асоціації у Празі (від 1935), директор Українського національного інституту у Варшаві (1939). Брав активну участь у діяльності Державного центру УНР в екзилі, певний час був Міністром юстиції, 1944–45 виконував обов’язки Голови уряду УНР в екзилі. Після 2-ї світової війни мешкав у Бельгії, 1952 емігрував до США, де став головою Правничої секції УВАН у Нью-Йорку. Досліджував проблеми історії українського права, державно-правових взаємовідносин між Україною і Росією. У Черкасах на його честь перейменовано провулок, 2000 і 2001 проведено «Яковлівські читання».
Додаткові відомості
- Основні праці
- Державне господарство // Громадська думка. 1906. № 185; Бунт черкасцев и каневцев в 1536 году: Эпизод из жизни украинских городов в 16 в. // Україна. 1907. Т. 1; З історії регистрації українських козаків в 1-й пол. 16 в. // Там само. Т. 2; Паризька трагедія // Зб. пам’яті С. Петлюри. Прага, 1930; Московські проекти договірних пунктів з гетьманом І. Виговським // Зап. НТШ. 1933. Т. 152; Українсько-московські договори в ХVII–XVIII віках. Варшава, 1934; Основи Конституції УНР. Париж, 1935; Історичні традиції української державності. Париж, 1937; Українська студентська громада в Дорпаті // З минулого. Варшава, 1939. Т. 2; Das deutsche Recht in der Ukraine und seine Einflüsse auf das ukrainische Recht im 16. — 18. Jahrhundert. Leipzig, 1942; Das deutsche Recht in Weißruthenien (Schriften der Publikationsstelle für den Dienstgebrauch). Berlin, 1944; Договір гетьмана Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем 1654 року. Нью-Йорк, 1954.
Рекомендована література
- Український вільний університет в Празі в роках 1926–1931. Прага, 1931;
- Кривенко С. Андрій Яковлів (до 120-річчя з дня народження) // Родовід. 1992. № 3;
- Ульяновський В. Історик права і громадський діяч: (А. І. Яковлів) // Київська старовина. 1994. № 5;
- Яковлівські читання: Мат. наук. конф., присвяч. пам’яті укр. історика правознавця, громадського і політичного діяча А. Яковліва (1872–1955). Чк., 2000;
- Петрик А. Андрій Яковлів (1872–1955): нариси життя та діяльності // Укр. істор. зб. Вип. 14. К., 2011.
Завантажити статтю
Людина 
