Турсун-заде Мірзо
ТУРСУ́Н-ЗАДЕ́ Мірзо (Турсунзода Мирзо; 19. 04(02. 05). 1911, с. Каратог, нині Турсунзадевського р-ну, Таджикистан — 24. 09. 1977, Душанбе) — таджицький поет-класик, перекладач, громадський діяч. Академік АН Таджицької РСР (1951). Народний поет республіки (1961). Герой Таджикистану (2001). Член СП Таджикистану (1935; у 1939–77 — голова). Закінчив Таджицький інститут освіти в Ташкенті (1930). Працював у редакції газети «Комсомоли Тоҷикистон» («Комсомолець Таджикистану»); від 1943 — завідувач відділу мистецтв при Раднаркомі Таджицької РСР. Найвідоміші твори: поеми «Офтоби мамлакат» («Сонце країни», 1936), «Хазон ва баҳор» («Осінь і весна», 1937), «Халқи далер» («Сміливі люди», 1939), «Водии Ҳисор» («Хісорська долина», 1940), «Писари Ватан» («Син вітчизни», 1942), «Чароғи абадӣ» («Вічне світло», 1957). Цикл віршів «Қиссаи Ҳиндустон» («Індійська балада», 1947) відзначено Сталінською (1948), поема «Ҳасани аробакаш» («Хасан-арбакеш», 1954) і цикл віршів «Садои Осиё» («Голос Азії», 1956) — Ленінською (1960) преміями, поема «Ҷони ширин» («Люба душа», 1960) — Державною премією Таджикистану імені А. Рудакі (1964). Автор низки статей і літературно-критичних досліджень з питань класичної й новітньої таджицької літератури, драматургії, театру. Перекладав твори Ш. Руставелі, О. Пушкіна, М. Некрасова, Джамбула, Зульфії. З української мови таджицькою переклав «Заповіт» Т. Шевченка (1939), що вміщено до видань «Маҷмуаи шеърҳо» («Збірка поезії», 1940; 1954), «Васият» («Заповіт», 1961; усі — Сталінабад), «Дур аз дарьё: Шеърҳо ва достонҳо» («Перлина великої ріки: Вірші й поеми», Душанбе, 1964). Автор публікацій про Т. Шевченка й Україну: «Улюбленець народу» (1939), «В сім’ї вольній, новій», «Образ Дніпра» (обидві — 1961), «Привіт тобі, Україно!» (1962) та ін. 1978 на честь Т. перейменовано м. Регар, його ім’я присвоєно Таджицькому інституту мистецтв. Портрет Т. зображено на національній банкноті номіналом 1 сомоні. 1980 над могилою збудовано мавзолей, 1981 в Душанбе відкрито Будинок-музей Т. У перекладі Я. Шпорти українською мовою видрукувано його «Вірші про Індію» (К., 1950).
Завантажити статтю
