Тука Борис Юліанович

Визначення і загальна характеристика

ТУ́КА Борис Юліанович (23. 09. 1931, с. Ріпки Ріпкинського р-ну, нині с-ще Чернігівського р-ну Чернігівської обл. — 20. 02. 2023, Київ) — фахівець у галузі радіолокації та радіозв’язку. Доктор технічних наук (1985). Державна премія СРСР (1974). Закінчив Київський політехнічний інститут (1954). Працював на оборонному підприємстві в Києві (1954–56); у НДІ «Квант» (від 1956), де пройшов шлях від інженера до начальника відділу (1962–75), заступника директора з наукової роботи–головного інженера (1975–89), водночас — перший заступник генерального директора однойменного науково-виробничого об’єднання (1978–89); Інституті нових фізичних прикладних проблем НАНУ (усі — Київ): провідний науковий співробітник (1989–91), заступник директора з наукової роботи (1991–93); Київському військовому інституті управління і зв’язку МО України: головний науковий співробітник (1993–2021). Від 2022 — на пенсії. Наукова діяльність присвячена дослідженню й створенню військової техніки. Розробляв складні радіоелектронні комплекси для ВМФ. Головний конструктор багатофункціональних корабельних комплексів (БФК) загоризонтної розвідки і цілевказування ракетним комплексам кораблів оперативно-тактичної зони та забезпечення керування бойовими діями тактичних груп таких кораблів (перше покоління БФК для озброєння малих ракетних кораблів прийняте на озброєння 1972 під шифром «Титаніт», не мав аналогів у світі). Згодом було створено ще два покоління БФК: для кораблів малої водотонажності (шифр «Моноліт») і для есмінців типу «Сучасний» (шифр «Мінерал»), прийняті на озброєння 1983. Станом на 1991 зазначеними бойовими комплексами озброєно понад 90 кораблів ВМФ. Наукові праці переважно закритого характеру.

Завантажити статтю