Тука Борис Юліанович

ТУ́КА Борис Юліанович (23. 09. 1931, с. Ріпки Ріпкинського р-ну, нині с-ще Чернігівського р-ну Чернігівської обл. — 20. 02. 2023, Київ) — фахівець у галузі радіолокації та радіозвʼязку. Доктор технічних наук (1985). Державна премія СРСР (1974). Закінчив Київський політехнічний ін­ститут (1954). Працював на оборон­ному під­приємстві в Києві (1954—56); у НДІ «Квант» (від 1956), де про­йшов шлях від інженера до начальника від­ділу (1962—75), за­ступника директора з наукової роботи—головного інженера (1975—89), водночас — перший за­ступник генерального директора одно­ймен­ного науково-виробничого обʼ­єд­на­н­ня (1978—89); Ін­ституті нових фізичних прикладних про­блем НАНУ (усі — Київ): провід­ний науковий спів­робітник (1989—91), за­ступник директора з наукової роботи (1991—93); Київському військовому ін­ституті управлі­н­ня і звʼязку МО України: головний науковий спів­робітник (1993—2021). Від 2022 — на пенсії. Наукова діяльність присвячена досліджен­ню й створен­ню військової техніки. Роз­робляв складні радіо­електрон­ні комплекси для ВМФ. Головний кон­структор багатофункціональних корабельних комплексів (БФК) загоризонтної роз­відки і ціле­вказува­н­ня ракетним комплексам кораблів оперативно-тактичної зони та забезпече­н­ня керува­н­ня бо­йовими діями тактичних груп таких кораблів (перше поколі­н­ня БФК для озброє­н­ня малих ракетних кораблів прийняте на озброє­н­ня 1972 під шифром «Титаніт», не мав аналогів у світі). Згодом було створено ще два поколі­н­ня БФК: для кораблів малої водотонажності (шифр «Моноліт») і для есмінців типу «Сучасний» (шифр «Мінерал»), прийняті на озброє­н­ня 1983. Станом на 1991 за­значеними бо­йовими комплексами озброєно понад 90 кораблів ВМФ. Наукові праці пере­важно закритого характеру.

Завантажити статтю