ПОГРIБНИ́Й Анатолiй Григорович (03. 01. 1942, с. Мочалище Новобасанського, нині Ніжинського р-ну Чернiгівської обл. — 09. 10. 2007, Київ) — лiтературо­знавець, критик, публіцист, громадський діяч. Доктор фiлологічних наук (1981), професор (1984). Дійсний член НТШ (1998), ВУАН (Нью-Йорк, 1999). Член НСПУ (1984). Національна премія України імені Т. Шевченка (2006; за публіцистичну трилогію «Раз ми є, то де?», «По зачарованому колі століть», «Поклик дужого чину»). Премії імені О. Білецького (1996), імені І. Огієнка (1998), імені І. Багряного (2002), імені Б. Грінченка, імені Д. Нитченка (обидві — 2004). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (1998). Закiнчив Харківський хіміко-механічний технікум (1959), Київський університет імені Т. Шевченка (1966). Працював апаратником на заводі, учителем, завідувачем вiд­дiлу художньої літератури газети «Друг читача»; вiд 1970 — у Київському університеті імені Т. Шевченка: 1983–92 — завідувач кафедри історії літератури і журналістики; від 1994 — завідувач вiд­дiлу української лiтератури, від 1996 — провід­ний науковий спів­робітник Ін­ституту україно­знавства МОН України (Київ). Від 1994 — професор, від 2001 — декан факультету україністики УВУ (Мюнхен). 1992–94 — 1-й за­ступник мiнiстра освiти України, ініціатор глибоких деколонізаційних змін в українському шкільництві. Один із засновників Товариства української мови iмені Т. Шевченка (нині «Просвiта»), Народного руху України, Демократичної партії України, Кон­гресу української інтелігенції, Української республіканської партії «Собор». Голова Всеукраїнського педагогічного товариства імені Г. Ващенка (від 1995). Наукові дослідже­н­ня: теорія та історія літератури, літературна критика, про­блеми освіти та вихова­н­ня. Вів на радіо публіцистичну пере­дачу «Якби ми вчились так, як треба», де послідовно від­стоював інтереси української мови. У Чернігові на його честь пере­йменовано вулицю, 2012 товариство «Просвіта» заснувало премію його імені.