Трощенко Валерій Трохимович

ТРО́ЩЕНКО Валерій Трохимович (15. 05. 1929, с. Скриплево Смоленської обл., РФ — 30. 11. 2022, Київ) — фахівець у галузі механіки. Доктор технічних наук (1966), професор (1973), академік НАНУ (1979; у 1988—93 — академік-секретар Від­діле­н­ня математики, механіки та кібернетики). Заслужений діяч науки і техніки України (1998). Державні премії УРСР (1969) та України (1997) в галузі науки і техніки, СРСР (1982), премія імені Г. Писаренка НАНУ (2008). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го (2004) та 4-го (2009) ступенів. Державні нагороди СРСР. Закінчив Київський політехнічний ін­ститут (1952), де від­тоді й працював. 1955—66 — в Ін­ституті про­блем матеріало­знавства АН УРСР; 1966—2011 — завідувач від­ділу втоми та термовтоми матеріалів, 1966—88 — за­ступник директора з наукової роботи, 1988—2011 — директор, від 2011 — почесний директор Ін­ституту про­блем міцності НАНУ (обидва — Київ). Головний редактор журналу «Про­блемы прочности» (1988—2013). Наукові інтереси охоплювали широке коло фундаментальних і прикладних про­блем механіки деформівного твердого тіла. Основну увагу зосереджував на ви­вчен­ні про­блеми втоми металів з метою під­вище­н­ня надійності та довговічності машин і споруд. Зробив вагомий внесок у побудову енергетичних і деформаційних критеріїв руйнува­н­ня і статистичних теорій міцності металів і сплавів, у встановле­н­ня взаємозвʼязку процесу накопиче­н­ня втомного по­шкодже­н­ня металів із циклічною непружністю, у дослідже­н­ня міцності матеріалів при ізотермічному та неізотермічному малоцикловому навантажен­ні, у встановле­н­ня закономірностей роз­витку втомних тріщин і об­ґрунтува­н­ня моделі пере­ходу від втомного до крихкого руйнува­н­ня. Роз­глядав як складову частину втоми металів виріше­н­ня питань циклічної тріщино­стійкості. Приділяв значну увагу аналізу та узагальнен­ню як власних робіт і досліджень своїх учнів, так і результатів, ві­домих зі світової науково-технічної літератури з ви­вче­н­ня про­блеми втоми металів при неоднорідному напруженому стані, впливу стану поверх­ні та контактної взаємодії на опір втомі металів і сплавів та елементів кон­струкцій, роз­сіяного та локалізованого втомного по­шкодже­н­ня. Брав участь у роз­роблен­ні нових екс­периментальних засобів дослідже­н­ня процесів по­шкодже­н­ня і руйнува­н­ня металевих та неметалевих кон­струкційних матеріалів, що використовують у газотурбобудуван­ні, атомній енергетиці, авіа-, судно- й автомобілебудуван­ні, ракетно-космічній техніці, будівництві магістральних нафто- i газо­проводів, сільськогосподарському машинобудуван­ні, будівництві, з урахува­н­ням реальних умов їх екс­плуатації. Засновник наукової школи з ви­вче­н­ня втоми матеріалів та роз­робле­н­ня критеріїв руйнува­н­ня і статистичних теорій міцності матеріалів при циклічному навантажен­ні.

Завантажити статтю