Штепа Антон Гнатович
Визначення і загальна характеристика
ШТЕ́ПА Антон Гнатович (09(22). 11. 1903, с. Сваричівка Борзнянського пов. Чернігівської губ., нині Прилуцького р-ну Чернігівської обл. — 20. 04. 2005, Київ) — майстер художнього різьблення на дереві. Заслужений майстер народної творчості УРСР (1988). Премії імені К. Білокур (1992), імені О. Стороженка (2013). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2003). Учасник 2-ї світової війни. Член НСХУ (1971), НСНМУ (1971). У дитинстві виявив неабиякий хист до майстрування. Навчався у батька та діда Григорія. Закінчив 3 класи церковно-приходської школи. Працював механіком на торфорозробках, у МТС, кіномеханіком, ремонтником колгоспної техніки. Сконструював двоциліндровий мотоцикл, 3- та 10-лопатевий вітрові двигуни, парову машину (відзначено 1927 дипломом Лосинівської районної сільськогосподарської виставки, Чернігівська обл.) тощо, збирав фотоапарати й детекторні радіоприймачі (один із них передав партизанам під час 2-ї світової війни). Самотужки навчився грати на струнних інструментах, які сам і виготовляв (віолончель, мандоліна, скрипка, ліра). Художнім різьбленням почав займатися у 63 р. Автор понад 300 творів, зокрема скульптурних груп з українського побуту, на фольклорну тематику. Створив композиції за мотивами творів М. Гоголя (1968), Лесі Українки (1971), Т. Шевченка (1973, 1990), І. Котляревського (1977), ілюстрації до «Слова о полку Ігоревім» (1992), а також погруддя Т. Шевченка (1965; і його портрет, 1993–94) та І. Котляревського (1977). Учасник всеукраїнських, всесоюзних, закордонних мистецьких виставок від 1966. Персональні — у Києві (1978), Чернігові (1983). До 90- та 95-ліття від дня народження майстра організовано виставки його робіт у Києві та Ічні (Чернігівська обл.). Деякі вироби Ш. зберігають у Національному музеї декоративного мистецтва України (Київ), Полтавському художньому музеї, Чернігівському історичному музеї, Ічнянському краєзнавчому музеї, Канівському музеї народного декоративного мистецтва (Черкаська обл.). Про життя і творчість Ш. знято кінофільми «Майстер чарівного різця» (1971), «Людина і дерево» (1980; обидва — автор С. Маринчик, кіностудія «Сівач», Ічня). На будинку різьбяра в рідному селі 2013 встановлено меморіальну дошку .
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Катерина», «Полювання на кабана» (обидва — 1966), «Ішов кобзар до Києва та й сів спочивати», «Наймичка», «Степаночку, Степаночку» (усі — 1967), «Лірник» (1968), «Тарас Бульба», «Лірник», «Сівба» (усі — 1968), «Жнива» (1969), «Баба-чарівниця», «Молотьба» (обидва — 1970), «Ось і дуб той кучерявий» (1970, 1973), «Випив чарочку, не більш», «Відьма», «А он розпинають вдову за подушне» (усі — 1971), «Степан іде на Січ», «Степан та Ярина» (обидва — 1972), «Колядка» (1973), «Партизани», «Перемога. 1945 р.» (обидва — 1974), «У Крим по сіль», «На ярмарок» (обидва — 1975), «Вій», «Доля кріпака» (обидва — 1976), «І мене в сім’ї великій...» (1977), «Ой не п’ються пива-меди» (1978), «Засновники Києва» (1982), «Око, око, не дуже бачиш ти глибоко» (1983), «Прощання з Ярославною» (1988), «Співає Україна» (1990); ікона-барельєф «Обнімімось, брати і сестри» (1991).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
