Попович Костянтин Федорович

ПОПО́ВИЧ Костянтин Федорович (21. 05. 1924, с. Романківці, нині Дністровського р-ну Чернівецької обл. — 05. 12. 2010, Кишинів) — літературо­знавець, фольклорист, прозаїк, публіцист. Доктор філологічних наук (1974), професор (1988), академік АН Молдови (1995). Заслужений діяч науки Молдавської РСР(1984). Почесний доктор Чернівецького університету (2000). Премії Президії АН Молдавської РСР (1982), імені І. Котляревського (1997), імені Д. Кантеміра (Молдова, 2000). Ордени Республіки (Молдова, 1994), «За заслуги» 3-го (2001) та 2-го (2008) ступенів, «За мужність» 3-го ступеня (2010). Медаль «Михай Емінеску» (2000). Член СП Молдови (1965), НСПУ (1992). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Чернівецький університет (1951), де захистив кандидатську дисертацію на тему «Соціальні мотиви в поезії М. Емінеску (1954). Викладав у Чернівецькому педагогічному ін­ституті (1954—55); від 1955 — в системі АН Молдови: науковий спів­робітник, від 1962 — завідувач від­ділу літературних взаємозвʼязків Ін­ституту мови і літератури; від 1991 — ініціатор створе­н­ня та директор Ін­ституту національних меншин з українським від­ділом (обидва — Кишинів). За­ступник голови Товариства молдовсько-української дружби. Наукові дослідже­н­ня: емінеско­знавство, про­блеми історії й теорії молдовської, російської та української літератур, фольклор і фольклористика, художня проза, публіцистика. Спо­стереже­н­ня літературних молдовсько-російських та молдовсько-українських звʼязків вміщені у десятках наукових статей, до яких дослідники звертаються й нині. Досліджував творчість І. Крянге в контекс­ті східнословʼянського фольклору і Т. Шевченка «у вирі молдовської духовності», молдовське корі­н­ня М. Коцюбинського і вплив українського театру на духовне життя Бес­сарабії, українські пісні Молдови та поезію сучасних українських поетів. Під його керівництвом здійснювали ви­вче­н­ня історії місцевих українців, українських говірок, збира­н­ня українського фольклору, записува­н­ня звичаїв тощо. Було ви­дано кілька фольклорних збірок: «Спів­ає Стурзовка», «Народні пісні і танці села Петруня» (обидві — 1995) та ін. Автор моно­графій «Социальные мотивы в поэзии М. Эминеску» (1963), «М. Емінеску: життя і творчість» (молд. мовою — 1974, 1976, 1988, рос. мовою — 1982), альбому-моно­графії «Життя і творчість М. Емінеску у документах, свідоцтвах та ілюстраціях» (молд., рос., англ. та франц. мовами — 1985, 1990), ви­дань «Іон Крянге і східнословʼянська казка» (молд. мовою, 1967), «Украинский театр в Кишеневе» (1974), воєн­них мемуарів «Память времени» (1986, 2002) та ін. Під­готував і видав збірники «М. Емінеску. Стат­ті і листи» (молд. мовою — 1964, 1965), «М. Емінеску у спогадах сучасників» (молд. мовою — 1953, 1968, 1989), ви­браних творів М. Емінеску в 3-х та 4-х томах (молд. мовою — 1971, 1981, рос. мовою — 1980). Спів­автор і редактор 4-х ви­дань «Історії молдовської літератури», «Історії Молдови», нарису «З культурного і літературного минулого молдавського народу» (молд. і рос. мовами — 1962, 1969), фундаментальних тритомних «Нарисів» молдавсько-російсько-українських літературних звʼязків з найдавніших часів до початку 20 ст. (1978, 1979, 1982) та ін. Автор романів «За­грава над Дні­стром» (1974), «Бентежний світанок» (1983) та «Скривджені долі» (1985), пере­кладених і неодноразово пере­ви­даних російською та румунською мовами. У трилогії від­ображено широку історичну панораму життя Бес­сарабії на початку ХХ ст.; екранізована 1984 на кіностудії «Молдова-фільм» (режисер В. Гаджіу). Його іменем на­звано молдовсько-український ліцей у м. Ніхорени (Молдова), вулицю у рідному селі (1996). У Чернівецькому музеї діаспори від­крито кімнату-музей, присвячену жит­тєвому і творчому шляху П. (1997). У Романківцях створено літературно-меморіальний музей його імені (2006).

Завантажити статтю