Шокало Олександр Андрійович

ШО́КАЛО Олександр Андрійович (13. 01. 1949, с. Гнідинці Варвинського, нині Прилуцького р-ну Чернігівської обл.) — есеїст, перекладач, сходознавець, культурно-громадський діяч. Чоловік О. Бенч. Член НСПУ (1979). Всеукраїнська премія імені Б. Грінченка (2010), Міжнародна літературно-мистецька премія імені Г. Сковороди (2022). Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1977), вивчав іраністику й тюркологію в Самаркандському університеті імені А. Навої (1974–77). Працював у видавництві «Дніпро» (1977–82). Засновник і головний редактор журналу «Український світ» (від 1991). Голова секретаріату товариства «Україна–Світ» та Української всесвітньої координаційної ради (1996–2001). У 2001–05 — на державній службі. Засновник і голова Українсько-таджицького товариства імені А. Кримського (від 2000) та низки громадських організацій. Упорядник, автор передмов і перекладач збірників таджицьких (1977) та перських (1984) прислів’їв і приказок. Переклав з таджицької роман «Вода — на добро» М. Ходжаєва (1979); повість і роман «На тім світі. Наріжна палата» (1982; роман «Наріжна палата» переклав також російською — 1988, 1989) та оповідання «Джага» (1990) Ф. Мухаммадієва; оповідання і повість «Стара школа. Ятим» С. Айні (1985), а також уміщені в збірниках та періодиці уривки з «Весняного квітника» Джамі, вірші й оповідання сучасних іранських, таджицьких, кумицьких, узбецьких, туркменських, грузинських письменників (Бегар, Шагрійор, У. Кугзод, С. Турсун, Багманйор, Дж. Акобіров, Б. Магометов, Дж. Абдулаханов, А. Хаїдов, Н. Байрамов, Н. Сариханов, Н. Шатаїдзе). Упорядник, автор супровідних статей і співперекладач видань: з таджицької мови — збірки повістей «Перевал» У. Кугзода (1985), роману «Вороння живуче» Дж. Ікрамі (1987), збірки оповідань «Проліски Паміру» (1988), «Таджицькі народні казки» (1989), збірки «Поезії» А. Лагуті (1990); з татарської — збірок «Поезії» (1986) та «Люби життя» (1988) Г. Тукая; автор передмови «Поезія — не ремесло, а доля» до збірки «Поезії» М. Каноата (1982). Співперекладач і видавець рукописної спадщини П. Юркевича «Історія філософії права. Філософія права. Філософський щоденник» (1999); упорядник-редактор і автор низки статей альманаху «Видатні діячі України минулих століть» (2001). Упорядкував та переклав «Моє життя. Повість про Український народ. Хутірська філософія і віддалена од світу поезія» П. Куліша (2005); брав участь у виданні збірника «Українська державницька ідея. Антологія політичного традиціоналізму» (2007) та упорядкуванні мистецько-педагогічних праць «Павло Муравський. Чистота співу — чистота життя» (2012), «Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу» (2014; 2017), «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана / Укладач П. І. Муравський» у 7-ми томах (2014–23). Створив й адмініструє низку сайтів, зокрема «Український світ» (від 2017), «Хорова школа Павла Муравського» (від 2019), «Григорій Савович Сковорода» (від 2022). Ш. належить низка есеїв і праць про історичні корені й морально-світоглядну основу української культури, про давню духовно-господарську традицію в культурах аграрних народів і міжкультурні взаємини та цивілізаційні проблеми екології природи й духу, про українських і закордонних учених, педагогів, філософів, письменників, суспільних подвижників. Окремі з них опубліковані англійською, білоруською, вірменською, литовською, німецькою, російською, таджицькою (фарсі), турецькою мовами. 2008–13 вів на ТВО «Культура» авторську програму «Лад». Автор книг «Григорій Сковорода: праця й студії у Священній Римській імперії» та «Українці й Таджики: культурні взаємини» (обидві — 2025). За сценаріями Ш. та за його участі створено науково-популярні фільми: «Пантелеймон Куліш. Чорна Рада» (1992), «Густиня» і «Подорож у втрачене минуле» (обидва — 1995), «Невгамовний Пантелеймон» (2006). Засновник Фестивалю мистецтв українського зарубіжжя «Український спів у світі» (від 1999) та Міжнародної естафети культур європейських народів «Серце Європи» (від 2002).

Завантажити статтю