Радціг Олександр Олександрович

РА́ДЦІГ Олександр Олександрович (27. 01(08. 02). 1869, с. Єлизаветино Калязінського пов. Тверської губ., нині Тверської обл., РФ — 30. 12. 1941, м. Буй Ко­стромської обл., РФ) — фахівець у галузі теплотехніки та прикладної механіки. Член-кореспондент АН СРСР (1933). Заслужений діяч науки і техніки РРФСР (1935). Середню освіту отримав у Кременчуцькому реальному училищі (нині Полтавська обл.). Закінчив механічний факультет Санкт-Петербурзького технологічного ін­ституту (1891) та математичне від­діле­н­ня Берлінського університету (1895). У 1895 захистив дисертацію «Приложение теории Зелова к сим­метричным груп­пам» на ступінь доктора філософії; 1905 — дисертацію «Математическая теория обмена тепла в цилиндрах паровых машин» на зва­н­ня адʼюнкта прикладної механіки. 1896—98 працював у Санкт-Петербурзькому технологічному ін­ституті; 1898—1900 — приват-доцент, 1900—08 — професор кафедри термодинаміки та теплових двигунів, водночас від 1905 — декан механічного факультету Київського політехнічного ін­ституту; від 1909 — професор, 1909—19 та 1925—30 — декан механічного факультету, 1917—18 — ректор, від 1930 — завідувач кафедри парових турбін Ленін­градського політехнічного ін­ституту (нині Санкт-Петербург). Наукові дослідже­н­ня присвячені про­блемам термодинаміки, теплотехніки та прикладної механіки. Зробив значний внесок у ви­вче­н­ня термодинаміки пари, дослідже­н­ня рівня­н­ня стану водяної пари, роз­робле­н­ня теорії витіка­н­ня, теорії парових турбін і методів роз­рахунку турбін і конденсаторів. Автор праць з історії науки та техніки.

Завантажити статтю