ШАХРА́Й Василь Матві­йович (псевдоніми: В. Скоров­станський, Василь Шах-Рай, Гриць Сокира; 30. 01(11. 02). 1888, с. Харківці Пирятинського пов. Полтавської губ., нині Лубенського р-ну Полтавської обл. — початок 1920, Кубань) — політичний діяч, теоретик і один із фундаторів українського націонал-комунізму. Закінчив Феодосійську учительску семінарію (нині АР Крим, 1907), від 1912 на­вчався у Санкт-Петербурзькому комерційному ін­ституті. Від 1913 — член РСДРП. 1916 мобілізований до російської армії. Після Лютневої революції 1917 — один із най­активніших революційних діячів: член Полтавської ради робітничих і солдатських депутатів, Полтавського комітету РСДРП, гласний міської думи, спів­редактор більшовицької г. «Молот». Від грудня 1917 — член ЦВК рад України, Народного секретаріату. Учасник мирних пере­говорів у м. Брест-Литовський (нині м. Брест, Білорусь, 1918). Під­тримав 1-й і 3-й універсали УЦР, висунув ідею її мирної транс­формації в УЦР робітничих, солдатських і селянських депутатів, об­стоював необхідність створе­н­ня само­стійної, національної за характером української комуністичної партії. Працював над книгами, що стали про­грамою українського націонал-комунізму й були опубліковані в листопаді 1918 — лютому 1919: «Революція на Україні» (3-є вид. — О., 2017), «До хвилі. Що діється на Україні і з Україною?» (спів­авт.; 2-е вид. — Нью-Йорк, 1967; 3-є — О., 2019), «Стат­ті по національному питан­ню». На­прикінці липня — на початку серпня 1919 залишив Україну, погодившись на під­пільну антиденікінську роботу в м. Катеринодар (нині Краснодар, РФ), оскільки роз­глядав Кубань як частину України. Не зна­йшов вказаних йому більшовицьких явок, був схоплений і закатований денікінцями як комуніст. Ймовірно, його загибель ін­спірували більшовики. У січні 1920 на 1-му установчому зʼ­їзді Української комуністичної партії у Києві заочно обраний членом її ЦК.