Речмедін Валентин Остапович

РЕЧМЕ́ДІН Валентин Остапович (12. 02. 1916, с. Андрушівка Липовецького пов. Київської губ., нині Він­ницького р-ну Він­ницької обл. — 07. 07. 1986, Київ) — прозаїк. Член СПУ (1950). Учасник 2-ї світової війни. Після закінче­н­ня Уманського ко­оперативного технікуму (Київська, нині Черкаська обл.) працював у ЗМІ, зокрема в редакції обласної газети «Молодий більшовик». Дебютував в середині 1930-х рр. віршами й оповіда­н­нями у місцевій періодиці, у збірниках «Літературна Він­нич­чина», «У поході» (обидва — 1936). З початком 2-ї світової війни — на фронті, був при­значений редактором газети «Партизанская правда», від 1944 — в редакції газети «Радянська Україна». До 1950 працював журналістом на Буковині та Львівщині, потім — кореспондент «Литературной газеты» (Москва), за­ступник редактора «Література України», редактор газети «Культура і життя», за­ступник головного редактора журналу «Вітчизна» у Києві. Автор повістей «На верховині» (1951) та «Дівчина в терновому вінку» (1967), збірок оповідань «Вітер з берегів юності», «Від­чинив у світ я двері…» (обидві — 1960), романів «Коли закипала кров» (1958), «Весняні грози» (1961), «Твій по­братим» (1962), «Сину, ходім зі мною» (1965), «Вогонь батькових ран» (1969), «Народжені Афродіти» (1974), «Пора пізніх доріг» (1975), «За весною весна» (1979), «Навперейми долі» (1984; усі — Київ), в яких змальовано події війни з фашизмом. У творах порушував широке коло про­блем су­спільного та морально-етичного плану, хоч змушений був зважати на ідеологічні шори соцреалізму.

Завантажити статтю