Самад Абдулхамід

САМА́Д Абдулхамід (Самад Абдулҳамид; 05. 08. 1947, с. Шикоргах Кулябської, нині Хатлонської обл., Таджики­стан) — таджицький прозаїк, публіцист, сценарист, пере­кладач. Народний письмен­ник Таджики­стану (1999). Член СП Таджики­стану (1982). Закінчив Душанбинський педагогічний ін­ститут імені Т. Шевченка (1969). Працював журналістом республіканської газети «Тоҷикистони Советӣ» («Радянський Таджики­стан», 1969—77), старшим редактором від­ділу прози (1977—87), головним редактором (1990—93) літературного журналу «Садои Шарқ» («Голос Сходу»), за­ступником головного редактора тижневика «Адабиёт ва санъат» («Література і мистецтво», 1987—88) та журналу «Фарҳанг» («Культура», 1989—90), 1-м за­ступником голови СП Таджики­стану (1993—2015). Публікувати твори почав зі студентських років. Автор понад 20-ти книг прози й публіцистики; низки сценаріїв, циклу віршів та багатьох статей і есе про важливі пита­н­ня літератури, життя й творчість таджицьких, киргизьких письмен­ників. За збірки оповідань для дітей і під­літків «Пар­рончакҳо» («Птахи», 1983) та «Аспи бобом» («Дідусів кінь», 1986) від­значений Державною премією Таджики­стану імені А. Рудакі (1990). У своїх творах роз­криває реальність сьогоде­н­ня у нерозривності з культурною традицією й звичаями народу через жит­тєво пере­конливі образи людей з багатим внутрішнім світом. Мова письма образна, метафорична, багата на діалектну, народнорозмовну лексику. Деякі оповіда­н­ня С. пере­кладено білоруською, естонською, киргизькою, російською, узбецькою, українською та ін. мовами. З української мови пере­клав таджицькою твори Гр. Тютюн­ника, що ви­йшли окремим ви­да­н­ням — «Климко: Қисса ва ҳикояҳо» («Климко: Повість і оповіда­н­ня», Душанбе, 2011), до якого уві­йшли власне повість та 9 оповідань — «Се куку бо саломаш» («Три зозулі з поклоном»), «Тезоб» («На пере­каті»), «Се навха дар мотами Степан» («Три плачі над Степаном»), «Модбуз» («Кізонька»), «Устим ва Оляна» («Устим та Оляна»), «Дар ҷои сӯ­хтор» («На згарищі»), «Дар ҳавлии Кравчина» («У Кравчини обідають»), «Катяро ба шавҳар до­данд» («Од­давали Катрю»), «Вақти говгум» («Сутінки»). С. зміг зна­йти дуже точні від­повід­ники українській народній мові й збагатити таджицьку літературну мову колоритною, глибин­ною народною лексикою. Українська тематика має особливе місце в есе й дорожніх нотатках С., зокрема в 3-й частині мемуарної праці «Раҳоварди зиндагӣ» («Шлях життя»), опублікованій у журналі «Садои Шарқ» (2024, № 3). Українською мовою окремі його твори пере­клав В. Рудковський.

Завантажити статтю