САМА́РСЬКИЙ Олександр Андрі­йович (19. 02. 1919, с. Свистуни Таганрозької округи Області Війська Донського, нині Донецького р-ну Донецької обл. — 11. 02. 2008, Москва) — математик. Доктор фізико-математичних наук (1957), професор (1958), академік РАН (1976), іноземний член НАНУ (2000). Сталінська (1953) та Ленінська (1962) премії, Державні премії СРСР (1965) та РФ (1999). Герой Соціалістичної Праці (1979). Учасник 2-ї світової війни. Державні та бо­йові нагороди СРСР. Закінчив Московський університет (1945), де від­тоді й працював: професор фізичного (від 1958), механіко-математичного (1961–70), обчислювальної математики та кібернетики (від 1970) факультетів, завідувач кафедри обчислювальних методів (1982–2008); водночас 1953–90 — завідувач від­ділу Ін­ституту прикладної математики АН СРСР; 1982–98 — директор Ін­ституту математичного моделюва­н­ня РАН (обидва — Москва). Наукові дослідже­н­ня: обчислювальна математика, математична фізика, математичне моделюва­н­ня, чисельне моделюва­н­ня складних нелінійних систем і явищ. Засновник теорії операторно-різницевих схем, загальної теорії стійкості різницевих схем. Разом з А. Тихоновим роз­робив чисельні методи та виконував перші в СРСР прямі роз­рахунки потужності вибуху атомної, згодом — водневої бомб. Заклав основи математичного моделюва­н­ня та створе­н­ня найважливіших принципів конструюва­н­ня та об­ґрунтува­н­ня різницевих схем і паралельних обчислень. Автор перших праць у галузі паралельного обробле­н­ня потоків даних. За­ймався про­блемами лазерного термо­ядерного синтезу, магнітної та радіаційної газодинаміки, атомної енергетики, аеродинаміки, фізики плазми. Спів­автор наукового від­кри­т­тя «Ефект Т-шару».