Світлицький Віктор Михайлович

СВІТЛИ́ЦЬКИЙ Віктор Михайлович (25. 01. 1954, Станіслав, нині Івано-Франківськ) — фахівець у галузі геології горючих копалин, розробки нафтових та газових родовищ. Доктор технічних наук (1995), професор (2002). Закінчив Івано-Франківський інститут нафти і газу (1976). Відтоді працював у Немирів-Язівській партії Спеціалізованої геологорозвідувальної експедиції об’єднання «Союзсірка»; 1979–85 — у Центральній науково-дослідній лабораторії ВО «Укрнафта» (обидві — Івано-Франківськ); 1985–88 та від 2006 — в Івано-Франківському університеті нафти і газу: від 2006 за сумісництвом — професор кафедри розробки та експлуатації нафтових і газових родовищ; 1988–2002 — старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник, завідувач лабораторії обробки привибійної зони та ізоляції води, завідувач відділу видобутку нафти, газу і конденсату Українського нафтогазового інституту; 2002–13 — начальник науково-технічного управління, начальник управління перспективного розвитку та науки, начальник науково-технічного відділу, 2013–14 — начальник управління технічної політики АТ «Укргазвидобування»; від 2014 — головний інженер ТОВ «Нафтогазовий центр»; водночас від 1996 — керівник відділу НДІ, від 2004 — професор кафедри розробки та експлуатації нафтогазових родовищ Міжнародного науково-технічного університету імені Ю. Бугая (обидва — Київ); 1998–2004 — професор кафедри електромеханічного обладнання енергоємних виробництв Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»; від 2012 — професор кафедри геології нафти і газу Київського університету імені Т. Шевченка; від 2017 — професор кафедри нафтогазових технологій, інженерії та теплоенергетики Одеського технологічного університету. Основними напрямами науково-практичної діяльності є вивчення процесів, що відбуваються у покладах горючих копалин, вирішення проблем, пов’язаних з підвищенням продуктивності свердловин нафтових i газових родовищ за допомогою керованих дисперсних систем та фізичних полів, зокрема й дослідження процесу утворення родовищ високов’язких нафт за рахунок міграції легких вуглеводнів у бітумовміщуючі породи. Уперше запропонував використовувати дисперсні системи на основі азотнокислого карбаміду для інтенсифікації видобутку нафти і газу та магнітокеровані дисперсні системи для ізоляції припливів води.

Рекомендована література

1. Нафтогазова галузь: поступ і особистості. К., 2013.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю