Тарнашинська Людмила Броніславівна

ТАРНАШИ́НСЬКА Людмила Броніславівна (04. 03. 1952, с. Тучин-2 Тучинського р-ну, нині с. Тучин Рівненського р-ну Рівненської обл.) — літературо­знавець, критик, прозаїк, есе­їст, журналіст. Доктор філологічних наук (2014), професор (2015). Членкиня НСПУ (1996). Премії імені О. Білецького, імені І. Кошелівця (обидві — 2001), «Благовіст» (2006), імені М. Коцюбинського (2010), імені Г. Сковороди «Сад божествен­них пісень» (2012), імені І. Франка НАНУ (2023). Закінчила Київський університет імені Т. Шевченка (1976). Працювала кореспондентом немирівської ра­йон­ної газети «Колгоспні вісті» (Він­ницька обл., 1969–72), кореспондентом, завідувачем від­ділу тижневика «Друг читача» (1973–89), спів­робітником від­ділу критики та історії літератури газети «Літературна Україна» (1989–2000). Стажувалася в УВУ (Мюнхен, 1993–94, 1997 — доктор філософії). Від 1998 — в Ін­ституті літератури НАНУ (Київ): від 2017 — керівник наукового Центру дослідже­н­ня про­блематики українського шістдесятництва, від 2021 — головний науковий спів­робітник від­ділу української літератури 20 ст. та сучасного літературного процесу. Наукові дослідже­н­ня: українська література 20–21 ст. (історико-поетикальний аспект та в контекс­ті європейської культури), теорія літератури, зокрема літературо­зна­вча антропологія, література українського зарубіж­жя, психологія творчості. Започаткувала авторську серію біо­бібліо­графічних літературо­знавчих нарисів «Шістдесятництво: профілі на тлі поколі­н­ня» (К., 2010; 2019; у спів­авторстві з бібліо­графами Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого). Авторка літературно-критичних ви­дань «Сезон вічності» (Л.; Париж; Цвікау, 2001), «Закон піраміди. Діалоги про літературу та соціокультурний клімат довкола неї» (К., 2001), перед­мов до книг українських письмен­ників (В. Шевчука, М. Тарнавської, Р. Лубківського, О. Довгого, Віри Вовк та ін.), антології «Поезія із-за ґрат» (К., 2012), багатьох літературо­знавчих, літературно-критичних, культурологічних публікацій у наукових збірниках і періодичних ви­да­н­нях України, Польщі, Чехії, українського зарубіж­жя, а також статей в ЕСУ. Спів­авторка низки колективних праць, зокрема «Українки в історії» (2004), «Українки в історії. Нові сторінки» (2010). Упорядниця ви­дань «Крим, який ми любимо: Антологія» (2016; усі — Київ), «Іван Кошелівець. «Можна одверто? або Туга за катарсисом (стат­ті, огляди, рецензії, інтервʼю)» (Х., 2018). Окремі новели й поезії Т. пере­кладені німецькою, португальською та ін. мовами.